Навчитися розповідати світові про феноменальне закарпатське образотворче мистецтво
15 травня 2025 року у залах Закарпатського обласного художнього музею ім. Йосипа Бокшая вперше про зачинателів закарпатської школи образотворчого мистецтва англійською мовою розповіли студенти-другокурсникифакультету іноземної філології Ужгородського національного університету.
Реалізація такого задуму для студентів-другокурсників факультету іноземної філології Ужгородського національного університету стала справжнім викликом і неабияким випробуванням. Опісля успішних Шевченківських днів, які відбулися англійською мовою у філії Закарпатського обласного художнього музею ім. Йосипа Бокшая „Народному літературному музеї Закарпаття”, таким своєрідним чином вони продовжили вивчення тем навчальної програми у поєднанні з мовною практикою та ще й на основі місцевих матеріалів про виникнення, становлення і розвиток закарпатської школи живопису. У результаті мали навчитися розповідати англійською мовою про закарпатську живописну традицію, яка вже давно стала візитівкою нашого краю. Крім того, на своє заняття запросили третьокурсників з філологічного факультету. Адже на них цьогоріч чекає іспит з англійської за темою „образотворче мистецтво”.
Щиро вітала студентів заступник директора з наукової роботи Закарпатського художнього музею ім. Й. Бокшая Людмила Біксей. Охарактеризувавши епоху зародження нових художніх традицій на теренах нашого краю, вона згенерувала план проведення зустрічі – від загальної розповіді про закарпатське малярство до ролі його корифеїв у мистецькому розвитку краю. А присутня на заході мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України Олена Приходько, чиєю першою спеціальністю є англійська філологія, зацінувала проведення заняття саме англійською мовою.
– Відомо, що одним з найцікавіших феноменів закарпатської землі, неповторним енергетичним і естетичним потенціалом нашого краю є унікальна мистецька школа, яка сформувалася на традиціях народного мистецтва та засадах західноєвропейського малярства, – так розпочала це заняття викладачка кафедри англійської філології Марія Маняца, яка стала натхненницею, організаторкою та модераторкою заходу. – Тут, у залах Закарпатського обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая, у експозиції цієї чудової мистецької скарбниці, ознайомимося з справжніми шедеврами авторства „руської трійці”: Адальберта Ерделі, Йосипа Бокшая і Федора Манайла, – продовжила вона. І далі розповіла як літературознавець, історик церкви, фольклорист, перекладач, журналіст і поет Євген Недзельський, що з 1927-го жив і працював в Ужгороді, назвав їх триєдиною рушійною силою, що „задала три основні напрями розвитку закарпатського мистецтва”. Саме Недзельський помітив, що закарпатський живопис, увібравши в себе всю палітру народного генію, віднайшов себе у світовому мистецькому просторі, закумулював і сконцентрував його спадщину у власних пошуках і власних надбаннях, відгукнувся як у народному побуті, церковному малярстві, так і в народній культурі загалом. І водночас поповнив світовий мистецький простір новою оригінальною площиною – закарпатською.
Протягом заняття, побачивши у експозиції музею полотна зачинателів місцевої образотворчої школи, дізнавшись про славну когорту закарпатських митців з різних джерел, публікацій, статей, спогадів і навіть їх особистих щоденників, студенти узагальнили почуте та склали власні розповіді англійською мовою. Завдання описати дивовижний феномен „…мистецтва світового рівня у маленькому краї під Карпатами”, як його назвав наш сучасник художник-живописець та дослідник мистецької спадщини Михайло Сирохман, виявилося нелегким. Щоб глибше зануритися у тему звернулися до фахових досліджень авторства Григорія Островського, який здійснив історико-мистецький аналіз інтеграції закарпатських малярських ініціатив у європейські мистецькі процеси; почули про ґрунтовні публікації Володимира Цельтнера (Павлова), Валентини Мартиненко, Леоніда Владича, Олександра Федорука, Валентини Курільцевої та Надії Знаменської, які і закріпили у вітчизняній мистецтвознавчій науці поняття „закарпатська школа образотворчого мистецтва”. Говорили і про естафету творення та пізнання закарпатського мистецького феномену, яку перебрали наші сучасники.
Довідалися студенти і про мистецтвознавчі дослідження Івана Небесника, Михайла Приймича, Олени Приходько, Галини Рижової, Людмили Біксей, Михайла Сирохмана, Одарки Сопко, Ігоря Луценка, Атілли Коприви, Олександра Купара, Івана Небесника (молодшого), Ігоря Сіксая та інших. Почули і про фундаментальну наукову монографію професора Івана Небесника„Адальберт Ерделі” (2007), літературні твори і щоденники Адальберта Ерделі, мистецьке видання„Йосип Бокшай” (2016), видані Всеукраїнським державним багатопрофільним видавництвом „Карпати” в Ужгороді.
Кожен студент взявся до опису певного періоду з історії закарпатського мистецтва, щоб склавши докупи власний доробок, у результаті отримати цільну розповідь англійською мовою. Справжнім квестом для студентів стала спроба відшукати образотворчі риси у музейних експонатах, що представляють народне мистецтво краю: у традиційних різьбі по дереву, зображеннях барвистих орнаментів, іконах авторства закарпатських митців. Тут згадали і про „маляра мукачевського” Іллю Бродлаковича-Вишенського, художника і книжкового графіка Івана Югасевича, художника Пряшівської єпархії Йосипа Змій-Микловського. Зацікавила студентів розповідь про ікони Іллі Бродлаковича-Вишенського „Архангел Михаїл”, „Святий Миколай”, „Богоматір Одигітрія”, які раніше прикрашали Шелестівську дерев’яну церкву, а нині є музейними експонатами. А згодом перейшли і до творчості наших земляків – всесвітньовідомого фундатора угорської національної школи реалістичного живопису Міхая Мункачі, художника-реаліста і педагога Імре Ревеса, засновника Мюнхенської вільної академії та художніх колоній Шимона Голлоші, художника і викладача Ужгородської семінарії Гната Рошковича. Згадали і про академіка Ігоря Грабаря – художника-імпресіоніста, мистецтвознавця, історика архітектури, відомого діяча європейської культури. За матір’ю Ольгою Добрянською – дочкою Адольфа фон Добрянського, він походив із закарпатського шляхетного роду Сас. У дитинстві разом з родиною мешкав у Закарпатті. Навчався у Санкт-Петербурзькій академії мистецтв, вдосконалював майстерність у Мюнхенській приватній школі-студії Антона Ашбе та вільній академії Шимона Голлоші. Буремного 1917-го створив своєрідну спілку художніх збірок для протистояння розкраданню та нищенню музеїв і приватних мистецьких колекцій. А 1918-го визначив коло митців минулих епох і їх робіт з найдавніших часів, які і стали слов’янським культурним надбанням. Список вийшов солідним, бо Грабар прагнув врятувати від тотального забуття і знищення численні видатні витвори мистецтва. В епоху войовничого атеїзму зробити це було нелегко. Але саме Ігор Грабар домігся збереження не тільки художніх полотен та ікон, але й значної кількості архітектурних об’єктів, пов’язаних з слов’янською традицією.
А першим спробам художнього самовизначення мистецького Підкарпаття студенти присвятили окрему сторінку заняття. Про період з 1921 року, коли Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі упорядкували першу виставку картин у Мукачеві, свою розповідь підготувала другокурсниця Камілла Воринка. Її вразило, що ця справа об’єднала митців, „заражених” „духом служіння чистому мистецтву”. Студентам було цікаво почути про „Підкарпатський Барбізон” і провести паралелі з творчістю французьких реалістів середини ХІХ століття, які свого часу прийняли рішення творити у живому середовищі, на природі і остаточно порвати із салонною рутиною. У залах музею лунали імена всесвітньовідомих Теодора Руссо, Шарля Франсуа Добіньї, Жана Франсуа Мілле, Жюля Дюпре та Нарсиса Вергіліо Діас де ла Пенья, які невелике провінційне французьке містечко Барбізон проголосили метрополією нового мистецтва. І, як зауважила організаторка заходу Марія Маняца: „Подібно до них і наші закарпатські митці вчилися писати на пленері, писати з народного життя, бачити світ очима народу. Підкарпатських втілювачів барбізонської ідеї публіка зустрічала з інтересом і зацікавленням, а критики відзначали самобутність та оригінальність їх творів. Найбільше сумнівів викликала національність митців: позиціонування художників, які мали русинське, слов’янське походження з на той час Богом забутого закарпатського краю було для світу чимось неприйнятним, тому їх нарікали то угорськими, то словацькими художниками”.
Новий етап розвитку образотворчого мистецтва краю англійською мовою представляла Дар’я Цубера. Було тут і про „Клуб художників Підкарпатської Русі”, який виник у 1922 році, і про зацікавленість у розвитку художньої справи тогочасного суспільства, і про випускників європейських художніх академій Відня, Будапешта, Мюнхена, Риму і Праги, які повернувшись додому почали шукати власних шляхів у мистецтві. Оксана Кляп, Крістіна Шманьо, Емілія Керецман підготували розповідь про реалізацію прагнень і задумів, життєві колізії та мистецькі шукання Адальберта Ерделі, та Йосипа Бокшая і втілення ними досвіду художніх шкіл Нодьбані, Мюнхена, Парижа. Почули і про Федора Манайла, Еміліана Грабовського, Золтана Шолтеса і про організоване художниками „Товариство діячів образотворчих мистецтв на Підкарпатській Русі” та його реорганізацію у „Союз подкарпатських художников”.
Ванесса Жадані, Олеся Кустрьо, Олеся Йовжій та Христина Гуч не оминули і так зване „ганебне десятиліття” в історії закарпатського мистецтва, коли ідеологічні кампанії боротьби з „антипатріотами”, „космополітами”, „формалістами”, з так званими впливами Заходу і буржуазного націоналізму, перетворилися у справжнє полювання на прихильників західної культури, ламали життєві та творчі долі художників і викреслили з вітчизняного мистецтва цілі історичні епохи, явища, напрямки.
Світові мрійливих сподівань, світлої радості та гірких розчарувань Ернеста Контратовича; найяскравішим сторінкам українського мистецтва ХХ століття авторства Федора Манайла, віднайденню нових способів художньої обробки дерева Івана Гарапка і Василя Свиди; пошуку ідеального образу закарпатської жінки-верховинки Андрія Коцки, ризикованим та сміливим творчим експериментам Антона Кашшая; випромінюванню органічної радості на картинах Гаврила Глюка; вражаючому динамізму композицій Адальберта Борецького; упізнаваному власному мистецькому почерку Золтана Шолтеса; „Габдовій весні”; характерному мозаїчному живопису Юрія Герца; новим тенденціям живопису Павла Бедзіра, Едіти Кремницької, Ференца Семана, суворому стилю Володимира Микити – метрів та послідовників закарпатської школи живопису – присвятила свою розповідь для студентів науковий співробітник Закарпатського обласного художнього музею ім. Йосипа Бокшая Марія Логвіна. Паралельно відбувалося відтворення англійською певних слів, словосполучень, переклад окремих понять, назв, автентичних висловів, раніше студентам невідомих.
– Метою цього заняття-челенджу ми визначили здобуття студентами факультету іноземної філології навичок інтерпретації почутого і побаченого у власний текст англійською мовою. Це дуже непроста задача навіть для досвідчених перекладачів. Другим завданням було нетрадиційним способом допомогти студентам філологічного факультету підготуватися до іспиту з англійської. Апробація такого досить амбітного проєкту, чи не вперше реалізованого в Ужгороді, стала можливою завдяки творчому середовищу кафедри англійської філології УжНУ, завідувачем якої є Сніжана Голик, активному сприянню керівництва Закарпатського обласного художнього музею ім. Йосипа Бокшая, який очолює Франциск Ерфан, професійній підтримці наукових співробітників та доброзичливому прийому працівників художньої скарбниці, які усі, без сумніву, є найпалкішими популяризаторами творчих надбань та малярських досягнень закарпатських митців. Отже, спільними зусиллями і в такому незвичному для навчальної авдиторії ключі наші студенти зуміли розповісти англійською про унікальне закарпатське творче середовище, – підсумувала Марія Маняца. І доповнила: „Це заняття стало своєрідним продовженням започаткованої нами низки заходів англійською мовою про Срібну Землю – Закарпаття, яка покликана навчити майбутніх перекладачів вміло, впевнено та активно популяризувати нашу малу Батьківщину, її самобутню культурну спадщину, оригінальні мистецькі надбання у англомовному світі”.
А попереду, вже нового навчального року, на студентів чекають нові різноманітні навчально-пізнавальні заходи, на яких вони здобуватимуть знання про місто над Ужем, дізнаватимуться про яскраві та хвилюючі розповіді англомовних письменників і публіцистів минулої доби про наш рідний край.
За матеріалами кафедри англійської філології
