Справжня читацька «пастка» від Михайла Рошка

Наприкінці зими світ побачила нова книга декана факультету іноземної філології УжНУ, члена Національної спілки письменників України Михайла Рошка – збірка оповідань «Пастка». Автор відомий читацькому загалу книгами: “Коли шепоче дощ”(1991),  Кривавий місяць над Минчелом”(1999),  першим закарпатським трилером “Ревнощі з того світу”(2003), науковими працями “Художній світ романів Кена Кізі”(2002), “РозКОДування”(2010), “Постмодернізм у зарубіжній літературі”(2004). Водночас для багатьох студентів Михайло Рошко запам’ятався як улюблений лектор та завжди усміхнений, цікавий співрозмовник. Мабуть, усі ці заслуги та й не тільки, сприяли тому, що на презентації книги в Закрпатській ОУНБ ім. Потушняка, без перебільшень, і яблуку було ніде впасти.

Збірку автор готував упродовж декількох років. До неї увійшли як і нові оповідання, так і вже друковані в різних збірках та альманахах. Складається книга з чотирьох розділів: любовних оповідань, містичних, армійських та медитативних. Що, насправді, чудово, адже розгалужена тематика збірки дає більше шансів читачеві віднайти щось по-справжньому близьке. Та незмінним для усіх оповідань збірки залишається високий градус психологічної напруги, інтелектуальності та непідробності  людських емоцій та реакцій.

Незмінними є і «пастки», які чатують на героїв у кожному оповіданні. Для когось вони виявляються довжиною в життя, а для когось тільки однією з його сторінок. Для когось стають смертельними – нівечать фізично або морально. А когось навпаки – мотивують чи спонукають до доленосних роздумів і рішень.  В одному з оповідань герой говорить, що справжнє мистецтво – це гола, смілива і безстрашна правда. Певно, автор погоджується зі своїм героєм. Принаймні до такого висновку можна дійти, читаючи книгу.

Спочатку читач натрапляє на твердження, що більшість чоловіків є «довбаними мазохістами», а трохи згодом, що й «жінки – мазохістки, вони люблять страждати». І нема нічого суперечливого у цих спостереженнях, адже немає і агресора, котрий би спочатку не побував у ролі жертви. Такий собі танець життя і кохання, за яким по-спровжньому приємно спостерігати тільки в художній дійсності, коли тебе безпосередньо весь цей вир емоцій і їхніх наслідків не зачіпає. Так само як і за прекрасною квіткою, яка красується на обкладинці збірки – Діонеєю, якій тільки додає чарів її небезпечність.

Назву збірки можна розуміти по-різному. Можливо, пасткою є життя людське, сповнене пригод, можливо, пасткою є образ жінки, який не дає спокою головному герою до кінця твору, а, можливо,  це наша самість, в якій криється чимало загадок… Якби там не  було, однозначно, збірка є і справжньою пасткою для читача, з якої можна врятуватись тільки діставшись до останньої сторінки.

 

 

Ганна Фельцан,

Інформаційно-видавничий центр

• Суспільна діяльність