Спогади про Василя Сурана

Пішов з життя Суран Василь Васильович, доктор фізико-математичних наук, професор, талановитий дослідник в галузі фізичної електроніки. Пішов несподівано, наче раптово. «У кожного своя доля і свій шлях широкий».

Життєвий шлях Василя (далеко не широкий) розпочався ще в студентські роки, коли він спеціалізувався на кафедрі квантової електроніки. Його запримітив професор Запісочний І.П. завідувач кафедри і науково-проблемної лабораторії фізичної електроніки (ПНДЛ ФЕ) як такого, що цікавився новинками науки і техніки.

Після закінчення університету в 1970 році, Суран В.В. поступив в аспірантуру на рідну уже кафедру.  Тоді привернув увагу той факт, що керівниками аспіранта були затверджені два наукові керівники – професор Запісочний І.П. УжНУ та професор Делоне М.Б. від фізичного інституту АН СРСР (ФІАН), м. Москва. Таке об’єднане керівництво було очевидно перспективним. ФІАН належав до числа найвідоміших фізичних інститутів світового рівня. Досить згадати, що саме в цьому інституті, після Другої світової війни була розроблена перша радянська атомна бомба, а потім і ядерна (бодай би не було цього). Саме в цьому інституті працював відважний антирадянський дисидент академік Андрій Сахаров. Саме в цьому науковому центрі було здійснено найвагоміше епохальне відкриття минулого століття з фізики, яке привело до створення лазерів, а у 1964 році двоє радянських академіків Басов М.Г. та Прохоров О.М., разом з американським фізиком Дж. Таунсеном, були нагороджені Нобелівською премією.

Перед аспірантом Сураном В. було поставлене завдання, створити новий напрямок досліджень явищ багатофотонної іонізації атомів металів з низькими температурами випаровування, поруч з діючими методами досліджень процесів збудження іонізації атомів та молекул електронним ударом. В плані методики це означало, замінити пучок направлених електронів від електронної гармати потоком фотонів потужного лазера.

За відносно короткий проміжок часу, Суран В.В. створив складну експериментальну установку. Цікаві найновіші результати досліджень не забарилися. Посеред них був вперше зареєстрований процес з багатофотонної двозарядної іонізації атома Стронцію, що викликало особливий інтерес у спеціалістів. Уже в 1975 році з’явилися перші публікації у всесоюзному виданні «Журнал технічної фізики» (ЖТФ). В 1988 та 1989 роках результати досліджень Сурана В.В. публікує найпрестижніший фізичний журнал Радянського Союзу «Журнал експериментальної і теоретичної фізики» (ЖЕТФ). Публікація в ЖЕТФ розглядалася як візитна картка успішного дослідника. Окремо варто зауважити, що виявлене Сураном В.В. явище багатофотонної двозарядної іонізації має велике наукове і прикладне значення. Воно було підтверджено експериментально в Німеччині, Франції, Канаді США, Греції.

Блискавично початкове становлення молодого вченого частково було обумовлено і позитивними чинниками. У 70-х роках ПНДЛ ФЕ досягло пікових показників. В окремих роках кількість працівників нараховувало 100-120 людей. Захистили кандидатські дисертації перші учні Запісочного І.П. - Шевера В.С., Шимон Л.Л., Шпеник О.Б., Фельцан П.В., Скубенич В.В. Доброзичлива атмосфера, потужна матеріально-технічна база, давала можливість усуненню тимчасових завад у роботі. Співпраця з ФІАН, де проводилися дослідження багатофотонної іонізації атомів інертних газів, сприяли осмисленню результатів вимірів. 

З завершенням підготовки кандидатської дисертації до захисту не виникало питання вибору спеціалізованої ради. Для цього, пряма доріжка вела у ФІАН. І це заслужено. Справа в тому, що цей креативний інститут дорожив своїм авторитетом і працював за своїми правилами. Спеціалізовані ради по захисту кандидатських та окремо докторських дисертацій діяли для своїх аспірантів та співробітників, які завершили роботу над дисертаціями. Для зовнішніх здобувачів вимагали рекомендації окремого відділу чи лабораторії ФІАНу, якщо не спільні публікації, то хоча б взаємні цитування чи посилання на публікації вчених інституту, захисти докторських дисертацій відбувалися один раз на рік, тощо. Такі запобіжники не завадили Суранові В.В. Він успішно захистив кандидатську дисертацію в 1979 році і був другим у ФІАНі від ужгородських фізиків. Значно раніше захистив кандидатську (1966 р.) та докторську (1985 р.) дисертації автор цих рядків. Показово, що під час захисту, керував засіданням спеціалізованої ради лауреат Нобелівської премії Басов М.Г. – директор інституту.

Публікаціями в ЖЕТФ за захистом дисертації в ФІАН – Суран В.В. зайняв щільне місце між науковцями факультету, які забезпечували його високий науковий потенціал: щорічні публікації фізичного факультету за обсягом складали левову долю наукової продукції університету.

Все йшло своєю чергою, аж поки не прийшлося Василю Васильовичу пережити найтривожніший епізод у своєму житті. З початком розпаду Радянського Союзу почали зникати госпдоговірні замовлення. Під загрозою стало скорочення працівників госпдоговірного сектору кафедри. А між ними були і досвідчені науковці. Окрім Сурана В.В. були і інші з значними заділами по докторським дисертаціям. Шукаючи вихід з положення, ми звернулися у Києві до наукових керівників окремих напрямків з фізики, які отримали від Міністерства вищої та середньої освіти додаткове фінансування. Сурану В.В. дістався напрям «Оптика». З притаманною настирливістю він провів самостійні переговори, проявивши високий рівень знань з питань нелінійної оптики при аргументації наших прохань. В результаті ми отримали першу обіцяну суму грошей. Поділилися коштами напрямки «Квантова електроніка» і «Фізика плазми», з тематиками яких, узгоджувався зміст наших досліджень. Одержані кошти дали можливість вирішити кадрове питання практично без втрат. Захистили свої докторські дисертації колишні працівники госпдоговірних тем Опачко І.І., Малінін О.М., Суран В.В. в 1978 і 1979 роках, а через 5 років до них приєднався і  Шуаібов О.К.

З виокремленням від ПНДЛ ФЕ Інституту електронної фізики НАН України кафедра квантової електроніки зберегла своє реноме. На зламі тисячоліть 2000/2001 – кафедру і ПНДЛ ФЕ представляли 60 працівників, серед яких 7 докторів наук (3 професора), 20 кандидатів наук (5 доцентів). Наш колектив з відомого, ввійшов у розряд провідних освітянсько-наукових центрів України.

Другу половину трудової діяльності Суран В.В. провів у спокійному ритмі. Обіймав посаду наукового керівника окремої від ПНДЛ наукової теми, працював професором по сумісництву. Регулярно публікує результати досліджень, загальна кількість публікацій в фізичних наукових журналах та спеціальних виданнях, включаючи міжнародні складає більше 200. Остання з них датована 2023 роком!

Суран В.В. залюбки долучався і до навчального процесу. На початках наукової кар’єри керував курсовими та дипломними роботами, як правило, на громадських засадах. Пізніше розробив та впровадив один з базових спецкурсів «Нелінійна оптика». В останні роки читав загальний курс «Квантова електроніка» для студентів нефізичних спеціальностей фізичного факультету.

Глибоко аполітичний, скромний у побуті, Василь Васильович проводив здоровий спосіб життя, разом з дружиною Нелею, створили  міцну нероздільну сім’ю, виростили доньку і сина, радів онукам як голова новоствореної родини.

…У кожного своя доля… Василь Суран як особистість досяг «свій шлях широкий» своїми особистими здобутками. Для цього своя доля відвела йому 76 років життя. 

      Вічна пам'ять йому!

 

Людвик Шимон

Доктор фізико-математичних наук, професор,

Заслужений працівник народної освіти УРСР,

академік академії наук ВШУ,

лауреат Державної премії України,

Соросовський професор,

завідувач кафедри квантової електроніки 1982-2008 рр,

офіційний науковий консультант по докторській дисертації.

 

• Фізичний факультет