Побачила світ книга оповідань французької письменниці Ірен Неміровскі у перекладі Віктора Мотрука

26-27 січня в Польщі на території Державного музею Аушвіц-Біркенау відбулися пам’ятні заходи, присвячені  75-тій річниці звільнення концтабору. Згідно даних музею, у крематоріях і газових камерах цього табору смерті було вбито 1,1 млн. людей, 90% з яких – євреї. Серед жертв геноциду  — знана  французька  письменниця, Герой Франції,  Ірен  Неміровскі (Ірина Немировська). 

Всесвітню славу принесли їй  15 романів, найвідоміший з яких – «Французька сюїта» написала у роки Другої світової війни, але він вийшов друком уже після її смерті – у 2004 році. Роман перекладений багатьма мовами, у тому числі й українською. Уперше в історії літературної премії Теофраста Ренодо, якою нагороджують лише живих авторів,  нею було нагороджено посмертно Ірен  Неміровскі.

Як і Голда Меїр, котра увійшла в історію як жінка, що змінила світ, Ірен Неміровскі народилася 1903 року в Києві. Життя її було сповнене різних подій: як щасливих, так і трагічних. Дитинство Ірини пройшло в заможній сім’ї успішного банкіра Леоніда Немировського на вулиці Пушкінській. «Ірочка», як її називали тоді,отримала чудову домашню освіту, опанувала кілька іноземних мов, запоєм читала книжки, а її вихованням займалася французька гувернантка.  Влітку відпочивала з матір’ю на  курортах Лазурового узбережжя Франції. Словом, дитинство її було справді щасливим.

Після більшовицького перевороту 1917 року батько втратив  банк, йому загрожував арешт, а все майно Немировських мали конфіскувати. Рятуючись, сім’я втекла в Фінляндію, звідти перебралася в Швецію, а через два роки  – у Францію.

Ірина Немировська, тепер вже «Ірен Неміровскі», вчиться в Сорбоні  і захоплюється  літературною творчістю. У  довоєнній Франції набула визнання як талановита і плідна письменниця. Наклади її творів перевищували тиражі книг відомих у ті роки письменниць Колет і Наталі Саррот.

Безхмарне, щасливе життя Немировських радикально змінилося з початком Другої  світової війни й окупацією Франції. Через єврейське походження чоловік Ірен Мішель втратив роботу, а її перестали друкувати під прізвищем «Неміровскі» і довелося підписувати  написане псевдонімом. Листовне звернення до глави уряду режиму Віші маршала Філіппа Петена залишилось без  відповіді. Сподіваючись, що захистить себе і сім’ю від нацистського свавілля,Ірену лютому 1939 року приймає католицьку віру і разом здоньками проходить обряд хрещення.

 На жаль, і це не допомогло. У жовтні 1940 року уряд Віші  прийняв закон, згідно якого всі євреї оголошувались ворогами Франції і позбавлялися усіх прав.  Сім’я Неміровскі  покидає Париж і поселяється в маленькому бургундському селі, сподіваючись, що там життя буде безпечнішим. Ірен продовжує плідно працювати, хоча й твори не завжди вдається опублікувати навіть під псевдонімом.

А 13 липня 1942 року її заарештували французькі жандарми і відправили спочатку у фільтраційний табір, а звідти  в концтабір Аушвіц-Біркенау. 19 серпня 1942 року вона померла: за табірними документами начебто від грипу, а насправді її умертвили в газовій камері табору.Неміровскі  було всього 39 років. Там же через два місяці загине і її чоловік Мішель.

А їхнім донькам врятувала життя вчителька бургундського села Іссі-Лєвек, в якому вони жили. Переховувала їх під вигаданим прізвищем спочатку в католицькому пансіонаті, а згодом на квартирах своїх знайомих у місті Бордо.

Ірен Неміровскі залишила по собі близько п’ятдесяти оповідань. За її життя, і в наш час, вони  викликають інтерес дослідників творчості письменниці. На їхнє переконання,новелістика письменниці «прославила б і видатного новеліста Проспера Меріме». Американський журнал «Нью-Йоркер» назвав  Ірен Неміровскі «спадкоємницею Достоєвського».  2009 року усі її твори побачили світ у двотомному «Повному зібранні творів». Вийшла також книжка дослідників творчості Неміровскі під назвою «Життя Ірен Неміровскі». На честь письменниці у п’ятнадцятій дільниці Парижа одну з алей названо її іменем.

Науковець УжНУ і перекладач Віктор Мотрук  переклав декілька оповідань Ірен Неміровскі, написаних  нею в останні роки її життя, додавши до них ще й роман, написаний нею у 30-і роки. Вони склали книжку «Наперсниця», яка днями вийшла друком в Ужгороді.  Якість видання приємно вражає.  Немає сумніву, що книжка стане чудовим подарунком усім, хто хоче «відкрити» для себе творчість цієї знаної французької письменниці, яка прийшла у світі на землі України.

 

Інформаційно-видавничий центр УжНУ

 

• Суспільна діяльність