“Ми вийдемо з війни іншою країною. Очевидно, ми не будемо приймати нову Конституцію, тому що переможці так не чинять, проте потрібні будуть певні новели” – професор Михайло Савчин

Про те, чим живе юридична наука в країні, де триває війна, у розмові з директором НДІ порівняльного публічного права та міжнародного права, радником Голови Конституційного суду України (2008-2010), членом Професорської ради Українського вільного університету (Німеччина), національним консультантом Ради Європи з конституційної і парламентської реформи, експертом з верховенства права і конституціоналізму Програми підтримки ОБСЄ в Україні Михайлом Савчиним.

 

–Насамперед розкажіть, будь ласка, про структуру та напрями роботи Науково-дослідного інституту порівняльного публічного права та міжнародного права.

– Можна сказати, що ідея створення інституту виникла з досвіду моєї діяльності та розвитку української академічної спільноти в плані євроатлантичної інтеграції. Інститут був створений у 2015 році, незадовго до чергової наукової конференції з порівняльного правознавства, яка проводилась з певною періодичністю, починаючи з 2005 року. І ми вирішили закріпити цю традицію, створивши інститут. Для цього подались на конкурс Міністерства освіти та науки України із фінансування дослідницьких програм, який успішно виграли.

Нині інститут складається із Центру європейських студій, Центру правотворчості, Центру суддівських та правозахисних студій.

Наступного року інституту виповнюється вже 10 років. Тому можемо говорити про певні плоди – ми активно беремо участь у законопроєктній роботі, сприяємо діяльності судам, насамперед Конституційному суду та Верховному суду України, працюємо з платформами, чия діяльність спрямована на покращення юридичного життя і тримаємо тісних контакт з юридичною спільнотою та міжнародними організаціями.

Зважаючи на ситуацію в країні, попереду на нас чекає багато роботи. Коли закінчиться війна, на мою думку, на нас чекатиме перегляд Конституції. По-перше, повинен розпочатися процес євроінтеграції, тож виникнуть певні правки у зв’язку з цим. По-друге, ще одне ключове питання – перехідна юстиція. Це не тільки притягнення винних до відповідальності за колабораціонізм, воєнні злочини, злочини проти людяності, це також й інституційні зміни.  На звільнених територіях відразу вибори не проведеш, тож там має бути встановлений перехідний адміністративний режим, щоб налагодити громадську безпеку та не допустити до влади тих людей, які співпрацювали з окупантами. Ми вийдемо з війни іншою країною. Очевидно, ми не будемо приймати нову Конституцію, тому що переможці так не чинять. Проте потрібно буде прийняти деякі нові положення.

– Над якими актуальними проєктами працює інститут?

– Чотири останніх проєкти стосувались забезпечення прав людини та ефективності владних інституцій. Зокрема, про природу наднаціональної влади, передачу частини повноважень державами наднаціональним інституціям. Зараз на передній план вийшло саме дослідження обмеження прав людини в екстраординарних ситуаціях – був ковід, а тепер повномасштабна війна, і це є вагомими підставами для обмеження прав людини. Щоб досліджувати таку проблематику, потрібно здійснювати порівняння, як відбуваються ці процеси в інших країнах, які існують загальні тенденції у цьому плані. 

Після початку великої війни ми провели круглий стіл стосовно механізмів становлення компенсації заподіяної шкоди внаслідок агресії РФ. До нас тоді долучився суддя Європейського суду з прав людини Микола Гнатовський, колеги з Харкова, Львова, Києва. І не тільки науковці, а й адвокати, представники кількох юридичних фірм, які з початку повномасштабного вторгнення розпочали займалися цими справами. Відбувся плідний обмін думок. Особливо це стало актуально, коли розпочалась фіксація злочинів у Бучі, Ірпені. 

Загалом американське прецедентне право вже виробило потрібний механізм ще в 2000-х роках. Суть зводиться до того, щоб визнати методу війни Московії (т.зв. Російської Федерації) терористичною, для цього є алгоритм певних рішень. Тепер країни Заходу звертають увагу на заморожені активів росіян. Існує вже  законодавча основа для звернення стягнення на ці активи. І наступним кроком буде, щоб для потреб України компенсували ці кошти.

Значну сферу діяльності Інститут займає робота над законопроєктами та написання наукових висновків для Конституційного Суду України, Верховного Суду, органів прокуратури, громадських організацій із суспільно значущих питань. Ці напрацювання потім стають і предметом академічних розвідок і вони стають частиною наших монографій чи окремих наукових статей. До прикладу, за результатами конкурсу я був відібраний експертом з конституційного і адміністративного права Україні у справі, яку розглядав Високий суд Лондона щодо одізного боргу Януковича (https://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/verhovniy-sud-velikoyi-britaniyi-priynyav-rishennya-u-spravi-pro-borg-yanukovicha.html).

 

– Як науковець ви ведете активну міжнародну діяльність, чи використовуєте ви досвід закордонних колег, готуючи майбутніх юристів в Україні?

– Юридична наука в Україні поки що дуже формалізована. Це називається юридичний позитивізм – право зводиться до писаних законів, а судові рішення тривалий час не визнавалися джерелом права. Це доволі абсурдна ситуація, я навіть писав статтю на цю тему десь у 2006 р. У цей час судді говорили – чому ми маємо застосовувати рішення Європейського суду з прав людини  у своїй практиці. Хоч у Конституції написано, що міжнародні договори є частиною національного законодавства, а рішення ЄСПЛ –  це ж акти тлумачення Європейської конвенції про права людини і основоположних свобод. Суд виходить із природного права, а природне право – це насамперед захист прав людини. На жаль, то є спадщиною перебування в тоталітарній державі, це відбувалось через радянські, російські впливи. 

Тобто загалом викладання юридичних дисциплін поки дещо відрізняється у нас від європейських країн. Досить часто стикаєшся, що викладають “через закони”, часто буквально і через його зубріння, а юристи повинні насамперед знати, як інтерпретувати закон, як його застосовувати, як приймати юридичні рішення. А для  цього недостатньо знати лише положення закону. Оскільки потрібно шукати факти під норму (правило) і кваліфікувати відповідно до ситуації. З іншого боку – закон не все регулює і завданням судді є заповнити ці недоліки законодавства. Якщо почитати всі процесуальні кодекси, окрім Кримінального процесуального, –  недоліки законодавства не можуть бути причиною відмови у захисті прав людини. Тому втрачає сенс змушувати студентів зубрити закони. У результаті професійної діяльності великі за обсягом закони ти однаково вивчиш. А студентів важливо навчити тлумачити закон у світлі цінностей і принципів права та фактичних обставин. Тим більше в науці ставиться питання чи справедливий закон, чи ефективне правове регулювання, чи є він суспільно корисним. Особливо, коли питання стоїть гостро. Тож зубрити не варто, варто зрозуміти юридичну логіку.

– На яких питаннях зосереджуєте свою увагу, перебуваючи з робочими візитами за кордоном?

–По-перше, це питання діалогу правових культур, запозичення досвіду. Існують різні механізми – міжнародний чи наднаціональний рівень, дослідження практики Європейського суду з прав людини, а тепер у Палацу правосуддя ЄС. На стику 2014-2015 рр. піднімалося питання про кардинальну зміну підходу підготовки суддів. Я викладаю в Національній школі суддів і брав участь у розробці нових засад навчання нових суддів.  Тоді покладено в основу наскрізне вивчення всіх сфер правознавства, з яким стикаються судді, через практику Європейського суду з прав людину. 

По-друге, оскільки Україна підписала угоду про асоціацію з країнами ЄС, приходиться звертатися до практики Палацу правосуддя ЄС. Тепер ще додалися вимоги у межах виконання заходів Україною щодо гармонізації її законодавства як держави-кандидата до ЄС. Тож із закордонними колегами ми обговорюємо питання судового діалогу, оскільки є різні підходи національних законодавства щодо забезпечення економічних свобод, адміністративних послуг та практики функціонування інститутів влади. Наша Конституція не дуже коректно визначає співвідношення міжнародного і національного права, у зарубіжних конституціях це питання сформульовано чіткіше. 

Ще один блок питань – функціонування держави в умовах надзвичайних ситуацій. Минулого року це було предметом конференцій у Братиславі (Словачинна) та Дюссельдорфі (Німеччина), в яких я брав участь. Ми обговорювали тему надзвичайної влади, яка покликана захищати епідеміологічну безпеку, а в на сьогодні  – суверенітет та територіальну цілісність України. Через аналіз принципів виборчого права всі ми зійшлись на думці, що проведення парламентських та президентських виборів в умовах війни є неможливим.

 

– Недавно відбулась чергова Літня школа, яка цьогоріч охоплювала тематику війни і конституціоналізму. Як багаторічний куратор заходу поділіться деталями.

– Літні школи ми проводимо починаючи з 2011 року. Рік до того я звільнився з посади радника Голови Конституційного суду України. Було зрозуміло, що юридичний формалізм, позитивізм вже не підходять країні. У мене були контакти з офісом ОБСЄ і я запропонував їм започаткувати Літню школу, в якій візьмуть участь студенти та аспіранти. Наразі подібних правознавчих шкіл існує три. Цього року Літня школа відбулася вже дванадцятий раз. Тематика була присвячена конституціоналізму, як функціонує конституційна демократія під час війни, яка природа владних прерогатив у надзвичайних ситуаціях, які допустимі межі обмеження людських прав. Класики конституціоналізму ще 300-400 років тому заклали основи захисту конституцій, а зараз ми можемо спостерігати, як розвиток технологій деякі ці речі корелює. Соцмережі, таргетований маркетинг мали вплив на Брекзіт, президентські вибори у США у 2016 році, президентські вибори у Франції у 2017 році , а також і наші останні президентські та парламентські вибори. 

Форматом школи є лекції, які супроводжуються питаннями, дискусіями, адже наша публіка підготовлена, моделювання судового засідання, а також новинкою цього року, яку я запровадив стаді у рамках “європейське кафе”. До речі, цього року був найбільший конкурс – близько 4 людей на одне місце. Всього було відібрано 30 учасників. Ми зберігаємо такий собі метод наступництва – майже кожного року є учасники, які були і в минулому році, адже тематика щороку різна. Загалом наші школи пройшло більше 300 людей, близько 50 захистили наукові дисертації. А нашими слухачами є фахівці, які займають посади в різних органах влади, різноманітних організаціях та займаються викладацькою діяльністю.

 

– Ви є автором понад 250 підручників, монографій і наукових статей, чи працюєте ви зараз над новим науковим виданням?

– Мені потрібно завершити роботу над третім виданням підручника з “Порівняльного конституційного права”. Це засади академічної свободи з міркувань процесуальної економії, як донести матеріал, щоб студенти з розумінням вийшли з аудиторії. У мене не прийнято зубрити, можу навіть не поставити позитивну оцінку, якщо бачу що студент зазубрив, але суть не розуміє. 

Також працюю над завершенням монографії “Трансформація публічної влади в умовах війни”, до якої набрав вже багато компаративного матеріалу, пройшовши стажування в Університеті Коменського в Братиславі. Це переважно нормативно-правовий матеріал, оскільки після Другої світової війни у європейських країн мало досвіду їх діяльності в умовах воєнного стану. Досвід балканських країн є дещо нерелевантним до нашого у силу масштабів та інтенсивності збройних конфліктів. У роботу будуть імплементовані матеріали, які базуються на дослідженнях практики подолання наслідків пандемії короновірусу. Тож даних є достатньо. Коли розпочнуться канікули у мене з’явиться час на роботу над цим. І планую випустити це видання  англомовним для іноземної аудиторії. 

– Наостанок, на вашу думку, яким є нині стан дотримання конституційних норм українським урядом?

– Наша влада виробила каскад дій, які в цілому відповідають міжнародному праву.  Варто зазначити, що була заявлена дерогація, тобто відступ від міжнародних зобов'язань у сфері прав людини, які базуються на конституційних положеннях. Стаття 64 Конституції України визначає по яких правах допускається обмеження в умовах воєнного стану. Вона визначає перелік основних прав, якого Україна дотрималася, використала відступ і про це було внесено заяву Верховною Радою України до Парламентської асамблеї Ради Європи.

Насправді держава використала не всі можливості щодо обмеженості людських прав. Це стосується економічної активності. Можна було вжити більше заходів щодо мобілізації економіки. Особливо, що стосується нарощування виробництва військової техніки, тому що просити зброю на третьому році війни виглядає трохи дивно. Хоча налагодження військових технологій потребує чимало часу, але його можна скоротити за допомогою кооперації та створення спільних підприємств із західними корпораціями у сфері ВПК. Д

Також можна критикувати мобілізаційний закон, тому що там абсолютно не виписані речі стосовно ротації військовослужбовців. Це дуже важливо, адже людина морально не витримує довго в зоні бойових дій. Судячи з подій на фронті, ротації, заміщення частин – це питання планування військових операцій, і воно не завжди ефективно здійснюється. Загалом, у цій площині діє парламентський і судовий конституційний контроль. Є певні нарікання на певну летаргію парламенту, тому роль Конституційного Суду у цьому відношенні посилюється

 

Розмовляла Ганна Фельцан,

Інформаційно-видавничий центр

• Наука