ГІПЕРВЕНТИЛЯЦІЙНИЙ СИНДРОМ: сьогодні це актуально як ніколи
Актуальність проблеми гіпервентиляційного синдрому здебільшого визначається не тільки його поширеністю, а ще й тим, що практичні лікарі недостатньо обізнані щодо його основних клінічних проявів, принципів діагностики і методів лікування. Невиявлений ГВС стає приводом для численних консультацій багатьох спеціалістів різного фаху, непотрібних високовартісних досліджень та неадекватної терапії.
У непростій історії вивчення порушень регуляції дихання для цього пропонувалися різні назви: синдром Да Коста, дихальний невроз, нейрогенна гіпервентиляція, нейрореспіраторний синдром, нестійке дихання, поведінкова задишка (behavioural breathlessness) та ін. У клінічну практику починає впроваджуватися поняття «дисфункціональне дихання» (dysfunctional breathing). Цей синдром входить в коло діагностичних проблем хворих з так званою незрозумілою (сlinically unexplained dyspnea) задишкою. Однак, незважаючи на це, ще в 1984 р. у Саутгемптоні (Велика Британія) було опрацьовано узгоджене визначення ГВС:
Гіпервентиляційний синдром (ГВС) – це синдром, який характеризується низкою соматичних симптомів, спричинених фізіологічно неправильною гіпервентиляцією та зазвичай відтворених у цілому довільною гіпервентиляцією.
З історії.
У 1842 р. Да Коста вперше описав клінічну картину, узагальнив свої спостереження за солдатами, які брали участь у громадянській війні. Він спостерігав порушення дихання та пов’язані з ними різні неприємні відчуття в ділянці серця, назвавши їх «солдатське серце», «роздратоване серце». Підкреслювався зв’язок патологічних симптомів з фізичним навантаженням, звідси ще один термін – «синдром зусилля». У 1918 р. Levisзапропонував іншу назву – «нейроциркуляторна дистонія». У 1930 р. було показано, що болі в ділянці серця при синдромі Да Коста пов’язані не тільки з фізичним навантаженням, а й з гіпервентиляцією внаслідок емоційних порушень. Ці спостереження знайшли своє підтвердження під час Другої світової війни. Гіпервентиляційні прояви були відзначені як у солдат, так і у мирного населення, що свідчило про важливе значення психологічних факторів в генезі ГВС.
Причини розвитку ГВС численні. Це неврологічні і психічні розлади, вегетативні порушення, хвороби органів дихання, деякі захворювання серцево-судинної системи, органів травлення, екзогенні та ендогенні інтоксикації, дія лікарських засобів та ін. Вважається, що у 5% випадків ГВС має тільки органічну природу, у 60% випадків – тільки психогенну, в інших – комбінації цих причин. ГВС входить у структуру психовегетативного синдрому, основним етіологічним фактором якого є тривожні, тривожно-депресивні розлади. Психогенний фактор (найчастіше тривога) дезорганізує нормальне дихання, в результаті чого виникає гіпервентиляція. При гіпервентиляції на 40-50% підвищується вміст кисню, а при гіпервентиляції тривалістю понад 1 хвилину значно знижується вміст СО2 в альвеолах, а потім і в крові (гіпокапнія), внаслідок чого зсувається рН у лужний бік. Зменшення СО2 в крові підвищує зв’язок кисню і гемоглобіну та ускладнює надходження кисню до клітин (ефект Веріго-Бора). Ці зміни сприяють формуванню патологічних симптомів: порушення свідомості, вегетативних, м’язово-тонічних, больових, гіперчутливих та інших проявів. У результаті відбувається посилення психічних розладів, формується патологічне коло.
Симптоми ГВС різноманітні, причому можуть з’являтися епізодично, у вигляді нападів, і бути присутніми постійно. Напади починаються з появи незрозумілого панічного страху. Дихання збивається, ритм дихальних рухів порушується. Хворій людині стає важко дихати, їй не вистачає повітря, в деяких випадках з’являються навіть приступи задухи. Крім того, спостерігаються збої в роботі серцево-судинної системи – в основному це тахікардія і зміна артеріального тиску.
ГВС позначається на роботі практично всіх систем органів людини, проявляючись характерними ознаками. Однак, оскільки в основі розвитку клінічних проявів ГВС лежать гіпокапнічні порушення газообміну, задишка є провідною скаргою і зустрічається практично у 100% випадків. Частина пацієнтів відмічає відчуття незадоволення вдихом, нестачі повітря, що призводить до глибоких вдихів (їм постійно бракує повітря). У деяких може з’являтися відчуття зупинки дихання. В ряді випадків хворі скаржаться на утруднене дихання, на «ком» в горлі, непроходження повітря в легені («атипова астма»). У таких ситуаціях об’єктивно відзначаються неспокій, напруження хворого, посилене дихання, його неправильний ритм.
При ГВС спостерігаються також емоційні порушення, які здебільшого мають тривожний або фобічний характер. Особливе місце в клінічній картині посідає підвищення нервово-м’язової збудливості, що проявляється тетанією: онімінням, поколюваннями, печінням, судомними феноменами (спазмами м’язів, «рука акушера», карпопедальні спазми), синдромом Хвостека ІІ-ІІІ ступеня, позитивною пробою Труссо.
Діагноз ГВС встановлюється тільки після проведення диференційної діагностики з іншими хворобами, що супроводжуються синдромом задишки. Поліморфізм клінічних проявів ГВС зумовлює певні діагностичні проблеми. Підозра на ГВС виникає при ситуаціях, коли при обстеженні пацієнта відзначається невідповідність між скаргами на задишку та даними об’єктивного огляду і клініко-інструментальних досліджень. У практичній лікарській діяльності, не дивлячись на всі складнощі та суперечливість результатів обстеження, головне значення у верифікації діагнозу ГВС має анамнез. Рекомендовані також спеціальні опитувальники, дослідження функції зовнішнього дихання, проба з довільною гіпервентиляцією (відноситься до «золотого стандарту» діагностики), аналіз змін показників газового та кислотно-лужного стану крові (не завжди доступні). Діагностика ГВС повинна грунтуватися на клінічній оцінці особливостей соматичного та вегетативного стану пацієнта за умови виключення інших соматичних патологій (серцево-судинної, дихальної, ендокринної систем, анемії, психозів тощо).
Лікування має комплексний характер і спрямоване на корекцію психічних порушень, навчання правильному диханню, лікування хронічного захворювання, на тлі якого розвинувся ГВС. В першу чергу використовуються немедикаментозні методи, психотерапія. Наголошується, що психологічний супровід для лікування пацієнтів на ГВС повинен бути обережним і узгодженим, щоб не сприяти додатковому розвитку страху. Рекомендована дихальна гімнастика з регуляцією глибини і частоти дихання на тлі психічної релаксації та позитивних емоцій. При виражених гіпервентиляційних розладах рекомендують дихання в пакет (при цьому пацієнт дихає власним повітрям, що видихається з підвищеним вмістом вуглекислого газу). Це призводить до зменшення дихального алкалозу і полегшує симптоми. За умови неефективності немедикаментозних засобів лікування, використовують медикаментозну корекцію із застосуванням психотропних лікарських препаратів, коректорів мінерального дисбалансу (препарати магнію) та ін.
Інформацію підготувала доцент Світлана РУДАКОВА.
_thumb_wide.jpg)
