До питання створення самодіяльної народної хорової капели «Боян» Ужгородського національного університету

Спогади  Людвика Шимона

(один з засновників…)

Шанувальникам чоловічої хорової капели «Боян» УжНУ відомо, що цей чудовий колектив походить від чоловічого хору співробітників фізико-математичного факультету під керівництвом Івана Маркуша.

  Людвик Шимон  (фото 1977р.)

Ми з Іваном познайомилися, коли він, студент 5го курсу фізико-математичного факультету, керував студентським хором, учасником якого був і я (студент 3-го курсу). І.Маркуш звернув увагу на мій досвід хорового співу (здобутий з 4-го класу початкової школи). З його ініціативи між нами встановилися дружні взаємини. Після закінчення навчання в університеті І.Маркуш продовжував керувати студентським хором і неодноразово висловлював незадоволення тим, що з студентським хором, у якому щорічно змінюється склад, не зможе реалізувати себе як диригент. Він мріяв про створення стабільного чоловічого хору співробітників фізико-математичного факультету. 

У середині першого семестру 1963-64 навчального року (я вже очолював профспілкову організацію факультету) І.Маркуш запропонував мені розпочати підготовчу роботу по заснуванню хору. Ми  відразу склали список осіб здібних, на наш погляд, до хорового співу. До нього ввійшли колишні однокурсники Івана: Степан Поляк, Іван Шула, Михайло Бабич, Іван Брич, Василь Шевера, Петро Фельцан, Дмитро Сікора, Микола Кабаці, а також молодші – Юрій Палінчак, Юрій Попик, Едуард Дроботенко, колишні викладачі - доценти Василь Фенцик, Юрій Студнєв (майбутній професор), працівники факультету - колишні військові - Олексій Пархоменко, Віктор Федоров, приїжджі молоді викладачі Євген Сірий, Олекса Борець, комірник відділу постачання з чудовим басом на прізвище Цар. З цим ми пішли на обов’язкові погодження. Декан факультету Григорій Сірик охоче погодився з нашою пропозицією і згодом сам став активним учасником хору. Так само поступив секретар партбюро Олексій Пархоменко. Куратором факультету від партійного комітету університету (і таке було!) призначили доцента Василя Маська з кафедри філософії.

Список запропонованих осіб я переформатував на запрошення. Його показав Юрію Палінчаку - відповідальному у профбюро за культмасову роботу. Енергійний, напористий охоче погодився на виконання креативного завдання. Ми з ним зналися ще з шкільних років. Наші локації знаходилися у двох суміжних приміщеннях лабораторного корпусу (лаб. 213, 214). Все це сприяло ефективно виконувати заплановані заходи щодо заснування хору. Ми з Юрієм, в першу чергу, обійшли запрошених (двоє відмовилися). Провели відповідну організаційну роботу з профоргами, переконалися з обізнаністю партгрупоргів та завідувачів кафедр. Ми працювали в умовах радянської дійсності 1960-х роках, коли не кожного манили нормовані в часі співи (репетиції, виступи, поїздки за місто тощо). Ю. Палінчак самостійно обійшов кілька разів підрозділи факультету. Він став найбільш помітною фігурою на етапі підготовчої роботи. Заснування хору стало предметом розмов у колективі факультету, гумористи демонстрували в коридорах свої бачення «за» і «проти». Назрівав день першої репетиції, дати якої сьогодні уже ніхто не пам’ятає. 

Коли ми довідалися якісний склад претендентів на учасників хору І.Маркуш відчув відповідальність за затіяну ним справу (посіяв вітер, перелякався бурі). Ми прийшли до єдиної думки, що на першій репетиції (фактично - установчих зборах) повинен бути присутнім спеціаліст з хорового співу. І.Маркуш запросив відомого на Закарпатті диригента Петра Гудзя. Він разом з І.Маркушем структуризували хор «на чотири голоси». Заснування чоловічого хору співробітників фізико-математичного факультету відбулося! На жаль, такій важливій події, як заснування хору, ніхто не звернув особливої уваги (не було пророка у нашому товаристві…).  Хористи могли і не знати, або й легко забути, учасників підготовчої роботи по його заснуванню, але усі запам’ятали першого диригента хору І.Маркуша. А заснування чоловічого хору працівників фізико-математичного факультету відбулося як реалізація ідеї І.Маркуша та наслідку досягнення відповідного обсягу підготовчих робіт, тому засновниками хору слід вважати Івана Маркуша, Людвика Шимона та Юрія Палінчака. 

Репетиції проводив І.Маркуш. Іноді приходив  П.Гудзь, щоб довести до кондиції окремі номери репертуару. За три місяці хор підготував декілька пісень. Перший публічний виступ під диригуванням П.Гудзя відбувся 22 лютого 1964 року. Виступ був бездоганним! Від бурхливих оплесків зал клубу УжДУ гудів, як потужний ураган. Такого чуда ще не було в університеті! Із сцени я спостерігав за ректором Д.Чепуром, котрий, аплодуючи, колихав своїм могутнім тілом від задоволення. Раптово він повернувся до секретаря парткому І.Шульги, який сидів поруч, і став йому щось втолковувати. З веселим обличчям І.Шульга кивав головою на знак згоди. Про що вони говорили я здогадався, коли сумісним рішенням ректорату, парткому і профкому університету надали факультетському хору статус загальноуніверситетського. 

Розпочалося поповнення хору співаками з інших факультетів. Першими долучилися доценти, майбутні професори історик Ілля Шульга, філолог Павло Чучка (старший), економіст Іван Мешко, медик Федір Теличко, проректор Іван Чаварга та інші. Чоловічій хор УжНУ під керівництвом Петра Гудзя та його заступника Івана Маркуша різко набирав «оберти». Уже на початку 70-их років, у званні самодіяльної народної чоловічої хорової капели, колектив займав високе місце серед відомих аматорських колективів Закарпаття. Досягнення були очевидними, які епізодично висвітлювалися у пресі. І тільки в 2004 році, до 40 річчя колективу, вийшла з друку книжка Євгена Сірого «З піснею нерозлучні». А через 10 років - до 50 річчя, книжка Іллі Шманька «З піснею крізь життя». Ці першоджерела мають історичні значення. Вони із співзвучними назвами описують досягнення чоловічої хорової капели «Боян» як складові здобутків УжНУ. Але спогади 40-50 річної давності (півстоліття!) неминуче можуть мати помилки. А догадки можуть стосуватися того, чого не було в дійсності. Зокрема, автори книжок натякають на причетність профспілкової організації факультету до створення хору. І це правда! Але Є.Сірий називає керівником профспілки факультету Вікора Федорова, який був тільки профоргом кафедри. Це підтверджує І.Шманько, але тут же називає невірне прізвище чинного голови профбюро. Автори книжок не могли обійти питання заснування факультетського хору. Є.Сірий розмірковує, що хор співробітників фізичного факультету виник неначе стихійно. На одному малочисельному за кількістю учасників зібранні, переважно з активістів, хтось почав співати чудову українську народну пісню. Інші підтримали, спробували терцувати і закінчили співати майже на професійному рівні. На зборах був присутнім Іван Маркуш, який мав середню музичну освіту. Про І.Маркуша, як генератора ідеї створення хору, не іде мова. Іншу версію І. Шманько обумовлює тодішніми порядками, коли на підприємствах, окрім виробничих питань, до всіх інших причетними були керівник підприємства, секретар парторганізації, голова профкому. За цією схемою керівництво факультету призначило відповідальних (І.Маркуш, Ю.Палінчак, В.Федоров), які з активістами довели до завершення процес створення хору. Краще правду не знати, як повірити в неправду.  А правда в тому, що керівництво факультету не ініціювало створення хору! Воно при погодженні представленого нами питання лише схвалило ідею І.Маркуша. Саме ця ідея про заснування чоловічого хору співробітників фізико-математичного факультету була втілена в життя діючою трійкою (І.Маркуш, Л.Шимон, Ю. Палінчак.), а не надуманою.    

Чоловіча хорова капела «Боян» УжНУ радувала нас упродовж майже 60 років. На жаль, страшна епідемія ковід-19, важка війна з російськими окупантами в Україні, інші суспільні негаразди, привели до різкого скорочення чисельного складу колективу та до  призупинення його діяльності. Але я вірю, що настануть кращі часи, коли велич незламної і незалежної України розкриється по новому, а творча діяльність народної чоловічої хорової капели УжНУ «Боян» відновиться в повному обсязі. Її представлення і нині займає гідне місце на сторінках славної історії УжНУ на зламі тисячоліть.

 

Людвик Шимон, доктор фізико-математичних наук, професор,

заслужений працівник народної освіти України, відмінник освіти України,

академік АН ВШУ і АН ВО, лауреат Державної премії України в галузі науки ті техніки, Соросівський професор.

 

• Спорт і дозвілля