Новини

14.04.2022
32767

Як працівники УжНУ «вичищають» місто від маркерів країни-агресора

Як працівники УжНУ «вичищають» місто від маркерів країни-агресора

Працівники Ужгородський національного університету з перших днів російського повномасштабного вторгнення активно включились в різні сфери громадської діяльності. З-поміж іншого звернули увагу на те, що чимало маркерів країни-агресора знаходяться поруч з нами – коли гуляємо парком чи набережною, прямуємо додому чи їздимо в справах. Йдеться про численні пам’ятники, які підлягають  демонтуванню у  зв’язку з процесом декомунізації в Україні, а також старі вивіски на честь радянських діячів та подій, часто російською мовою, на вулицях, які давно є перейменованими. Важливо, що свої дії активісти узгодили з міським керівництвом. Прецедентом стало демонтування меморіальної плити, встановленої до 300-річчя "возз'єднання" України та Росії в Боздоському парку. Після цього подібної участі зазнали ще три монументи, а також вже близько десятка вивісок з назвами вулиць. Проте таких «знахідок» криється в нашому місті, та й по всій Україні, ще багато.

Ігор Прохненко, доцент кафедри археології, етнології та культурології факультету історії та міжнародних відносин УжНУ та один з активістів руху розповідає, що спочатку були сумніви, чи віднесуться з розумінням до їхніх дій представники влади та суспільного загалу. Проте як міською владою, так і більшою частиною ужгородців ці зміни сприйнялись позитивно. Розпочата справа продовжилась іншими громадськими діячами: згодом в Ужгороді демонтували погруддя Олександра Пушкіна, а також спеціальною комісією  розглядається перейменування вулиць, площ, скверів Ужгорода, названих на честь російських діячів політики, літератури та мистецтв, діяльність яких не дотична до Закарпаття та Ужгорода. По всій Україні назріває тенденція відмови від усього, що якимось чином пов’язує нас із окупантами.

-    Під час волонтерської роботи в університеті я зустрів Олексія Шафраньоша, працівника Інформаційно-видавничого центру УжНУ, і в розмові виникла ця ідея. Адже після перших російських ударів по Києву, Харкову, Волновасі, й інших містах такий пам’ятник про «возз’єднання України з Росією» виглядав украй дивно. Тоді почала формуватися наша ініціативна група, до нас долучились журналіст Станіслав Данко, випускник історичного факультету Іван Логай і юрист з Києва Сергій Мартинов. Ми не є «вандалами», тому першочергово звернулися в міську раду, з якої  нам прийшла відповідь¸ що такого пам’ятника на балансі взагалі немає. До того ж, міська рада надала нам екскаватор. Ця подія викликала позитивний резонанс – на ранок мені телефонували, дякували, з’явились новини на сайтах, які люди активно поширювали. Це радує, адже ми боремося не з камінням, а з ідеологією, з тим, що у людей у голові. З іншого боку, такі події творять базу для роботи відповідних структур, адже ділять людей на тих, хто «за», нейтральних, і які різко «проти». Через кілька днів нам написали, що наша група недопрацювала, адже в парку є ще один пам’ятник –  значно більший і на ту ж тематику. Згодом ми виявили ще монументи, які мали вкрай комуністичний характер. До нас долучились й інші активісти. Також хочу зазначити, що це не є основним нашим напрямком. Передусім, особисто я – працюю в університеті, також ми займаємося волонтерством, недавно я повернувся зі Сходу, і у вільний час ми, звісно, не можемо пройти повз, наприклад, таблички «наб. Московська» у нашому місті. Плануємо всі ці вивіски й монументи не викидати, а зробити експонатами майбутнього Музею тоталітаризму.

Цікаво, як реагують на нашу діяльність іноземці. Адже в університет часто заходять зараз волонтери із різних країн, які привозять гуманітарну допомогу. Ми проводимо їм екскурсію, і часом їм втрапляють в поле зору ці вивіски. Один із словацьких журналістів зробив про це репортаж. Інший волонтер, побачивши таку вивіску почав її ламати. Тобто навіть закордоном є достатньо людей, які розуміють важливість цих процесів».


Ганна Фельцан,

Інформаційно-видавничий центр

Категорії: