Вісімдесят років серед магії природи: Ботанічний сад УжНУ розкриває свої таємниці

Ботанічний сад УжНУ заснований 28 листопада 1945 року й поступово перетворився з невеликої ділянки площею 4,5 га на важливий науковий центр із розвиненою інфраструктурою, дендрарієм та тепличним комплексом. 

Упродовж перших десятиліть сад активно розбудовували: створювали дендрологічні, квіткові та спеціалізовані колекції, будували оранжереї, тепличний комплекс, розсадники, налагоджували обмін насінням із ботанічними садами різних країн. Найбільш динамічний розвиток припав на 1960–1980-ті роки, коли формувалися тематичні експозиції флори різних регіонів світу та укріплювалась наукова база. У 1979 році сад отримав статус пам’ятки садово-паркової архітектури республіканського значення та значно розширив свою територію.

1990-ті стали періодом кризи: через фінансові труднощі скоротився штат, зменшився обмін насіннєвим матеріалом, а паводок 1998 року завдав значних збитків колекціям та інфраструктурі. Однак із початку 2000-х сад поступово відновлюється: реконструюються теплиці, поповнюються колекції, впорядковуються експозиції та дендропарк, активізується наукова робота. Сьогодні ботанічний сад займає понад 87 га у двох масивах, налічує близько 2500 таксонів рослин із різних континентів та залишається важливою науковою і навчальною базою УжНУ.

Під керівництвом нинішнього директора,  Дмитра Сойми, ботанічний сад активно модернізується та адаптується до сучасних викликів. Йому вдалося оновити частину тепличного комплексу, впорядкувати навчально-наукові ділянки, активізувати наукові дослідження та міжнародну співпрацю. Значна увага приділяється збереженню рідкісних видів, розвитку освітніх програм для студентів і популяризації саду серед містян та туристів. Завдяки цьому ботсад УжНУ зберігає статус важливого природничого центру й постійно розширює свою діяльність. Більш детально  про свою роботу директор ботсаду розповідає далі:

– Як би ви описали шлях ботанічного саду? Які події стали переломними?

– За час існування ботанічного саду тут змінилося кілька директорів, і кожен працював у своїх умовах. Я прийшов сюди у 2000 році, коли Ужгородський державний університет очолював покійний Володимир Юлійович Сливка. Тоді я був старшим викладачем кафедри, і керівництво вирішило направити мене сюди, бо сад потребував серйозного відновлення. Якщо подивитися історію, то в ті роки директорів міняли дуже часто, буквально один за одним, і це, звісно, негативно впливало на розвиток. Колись тут було близько 80 співробітників, а коли я прийшов — лише 12. Зрозуміло, що скорочення штату та мізерні кошти на утримання дуже обмежували можливості.

Коли я вперше раз обійшов територію, багато ділянок було просто неможливо пройти: усе заросле, запущене. Мав тоді зв’язок із військовою частиною, і щосуботи приходив сюди разом із взводом солдатів. Ми вручну, ножівками, повільно, але системно розчищали все, відновлювали доріжки, ділянки, робили територію хоча б придатною для роботи.

Складною була й ситуація з оранжереями. Там було всього 60–70 видів рослин, багато скла вибито, всередину заїжджали вантажівки, які завозили глину та каміння — стан був критичний. Ми перекрили оранжерею пластиком, зберегли тепло і почали відновлювати секції: холодну, середню й теплу. Це важливо, бо рослини закритого ґрунту потребують дуже точних умов: одні люблять тепло, інші – високу вологість, треті – субтропічні умови. Якщо цього немає, колекцію неможливо зберегти: усе, що набираєш за літо, взимку просто гине.

Колекція тропічних та субтропічних рослин представлена понад 900 видами, формами та сортами, які розміщені в експозиційній оранжереї та теплицях. Переважна частина видів походять з Середземномор'я, Індії, Китаю, Центральної і Південної Америки, Африки, Японії. Перлиною колекції є Саговник пониклий, родина Саговникових. Має довге до 1,5 м, тверді, пір'ясті листки темно-зелені, глянцеві з гострою вершиною та оригінальним суцвіттям, а також екзоти - еріоботрія японська – камелія японська – аукуба японська та азалія індійська

Тому першим етапом було забезпечення умов — тепла, вологості, стабільності. Паралельно ми займалися відновленням теплиці за оранжереєю. Вона сучасніша і там ми розмножуємо рослини як насінням, так і живцюванням.    Ботанічний сад   служить навчально-науково та дослідницькою  базою  для вивчення дисципліни за спеціальностями “Біологія”, ”Екологія”, ”Агрономія”, ”Садово-паркове господарство”, ”Лісове господарство”, освітньо-кваліфікаційних рівнів: “бакалавр”, “спеціаліст”, ”магістр”, “вчений агроном”, та базою проходження загально-екологічної та ландшафтно-екологічної практик згідно навчальних планів; 

Тому ми повинні створити умови, де студенти можуть навчатися: де вони бачать, як живцювати, як доглядати, як розмножувати рідкісні види. Тут є аудиторії, лабораторії та дослідні ділянки.

 Основною метою науково-дослідної роботи ботанічного саду УжНУ є реалізація теми “Інтродукція та акліматизація рослин”. Ця тема входить до міжвузівської програми та програми АН України в галузях інтродукції та акліматизації рослин. Наукова робота в ботсаду проводиться за такими темами: “Аналіз флор та організація планового впровадження рослин в інтродукцію”, “Інтродукція та акліматизація по ботаніко-географічних зонах та районах”, “Розробка наукових основ охорони, репродукції та раціонального використання рідкісних та зникаючих видів рослин”, “Наукові основи розміщення, будівництва та реконструкції ботанічних садів та дендропарків”, “Вегетативне розмноження інтродукованих рослин”, ”Вивчення та розробка агротехнічних прийомів по репродукції інтродукованих рослин”. Ми  реєструємо, увесь матеріал що надходить до нас і співпрацювати з карантинними службами. Бо разом із рослинами можуть надходити небезпечні шкідники та хвороби, які можуть завдати шкоди не лише саду, а й поширитися містом чи областю. Ми підтримуємо міжнародні контакти — більш ніж зі 150 ботанічними садами світу, практично на кожному континенті. Обмінюємося насінням, але кожен вид ретельно вивчаємо: чи зможе він у нас адаптуватися, чи варто його отримувати. Немає сенсу просити насіння рослини, яка гарантовано не проросте або не витримає кліматичних умов.

У ботсаду зібрана велика колекція рідкісних та зникаючих видів рос-лин, які занесені у  “Червону книгу України”.  Вивчаючи засоби відтворення, раціонального використання та охорони таких рідкісних рослин, як шафран Гейфеля ,еремурус сірчано-квітковий, горицвіт звичайний, айстра альпійська, печіночниця звичайна, еритроній собачий зуб, біло-цвіт весняний, едельвейс альпійський. 

Колекція квіткових рослин представлена однорічними, дворічними та багаторічними, цибулинними рослинами і налічує понад 800 таксонів

– Чиє керівництво з попередніх директорів ви б виділили?

– Пам’ятаю всіх дуже добре. Почну із Семена Івановича Зайцева — він був директором, коли я був студентом. Тоді ми активно працювали на суботниках: перекопували ґрунт, прибирали територію, доглядали рослини. Було інше ставлення студентів до такої роботи. Я вважаю, що саме тоді був один із піків розвитку саду.

Потім директори змінювалися частіше. А це завжди проблема — за короткий час важко щось масштабне встигнути. Тому багато залежало й залежить від керівництва університету: чи є підтримка, чи є фінансування. За останні 3–4 роки ми зробили дуже багато в плані реконструкції оранжереї. Лише на заміну полікарбонату щороку витрачали 700–800 тисяч гривень. Завдяки цьому змогли суттєво зберегти тепло. Цей рік буде експериментальним: подивимося на температурні режими і вже тоді зможемо планувати збільшення колекцій.

– Яким ви бачите майбутнє ботанічного саду? Що планується зробити?

– Ректор університету Володимир Іванович зараз дуже активно підтримує розвиток ботанічного саду. Є велике бажання зробити територію справді унікальною — і для студентів, і для мешканців, і для туристів. Раніше ми працювали з угорськими партнерами над ідеєю природничого музею. Зараз реалізуємо польський грант — будуємо водосховище для збору дощової води, а також є ідея реконструкції території ботанічного саду.

Водосховище буде розташоване поруч з адмінбудівлею. Це частина великої системи, де вся дощова вода з дахів та території збирається в ємність, а потім використовується для поливу. Через нестачу води це дуже актуально. Особливо влітку, коли дощів бракує, а рослин, які потребують поливу, багато.

Територія біля водосховища буде впорядкована: там будуть лавки, зелений клас для занять просто неба. Роботи вже активно ведуться і до кінця цього року мають завершитися. Це лише перший етап. У планах — перетворити весь ботанічний сад на навчально-наукову зону та зону відпочинку : красиву, доглянуту, цікаву для мешканців і гостей міста. Це великі й амбітні плани, але старт дуже хороший, тож найближчими роками багато буде зроблено.

За зеленими алеями, тінню екзотичних дерев і теплом оранжерей стоїть щоденна праця людей, які бережуть цей куточок природи вже вісім десятиліть. Про   невидиму частину роботи розповідає заступниця директора Людмила Омелянська.

–  Скажіть, будь ласка, яка колекція для вас унікальна?

— Для мене це однозначно рододендрони – в  області такої колекції більше немає. Я прийшла сюди працювати у 2006 році. Мені поставили завдання — відновити колекцію рододендронів, яка загинула під час паводку

Перші саджанці ми отримали з ботанічних садів Києва ім. Гришка та ім. Фоміна, залюбки поділилися з нами посадковим матеріалом колеги з Львівського ботанічного саду університету ім. І. Франка. Зараз  колекція рододендронів ботанічного саду УжНУ налічує 27 видів.

Сьогодні в оранжереї можна поглянути на сіянці рододендронів, що виросли з насіння отриманого з Польщі, Румунії, країн Прибалтики, згодом вони поповнять нашу колекцію.  Рододендрони служать окрасою гірських районів Європи, Азії, Північної Америки і поширені від Арктики до екватора. Свою назву отримали від грецьких слів rhodon – «троянда» та dendron – «дерево». Серед них є чагарники різної висоти, карликові і повзучі, зрідка це дерева до 18 м. Бувають листопадні, напіввічнозелені та вічнозелені.

Полюбляють зволожені, напівзатінені схили північної експозиції, де вологе повітря, часті тумани, з пухкими багатими на органіку кислими грунтами. А на їх коренях є мікориза, яка покращує азотне живлення.  В Україні  природно зростають два види цих рослин: рододендрон жовтий в Житомирській області та у нас на Чорногірському хребті  - рододендрон карпатський . 

В ботсаду важкі глиняні ґрунти, тому доводиться викопувати яму, замінювати ґрунт: частина дернової землі і пісок, частина кислого торфу. Кислотність ґрунту має бути 3,8–4. Рідко такий торф навіть у магазинах знайдеш. Тож збираємо підстилку в сосновому лісі, разом з опалим, перегнилим листям. Щоб земля не висихала, мульчуємо сосновою корою або свіжою глицею. У рододендронів  поверхнева коренева система, тому це важливо.

 Цвітіння  колекції починається ранньою весною і закінчується на початку червня.   Приходьте, помилуйтеся цвітінням наших рододендронів.  

– А які рослини потребують найскладнішого, найбільшого догляду?

– Відповідь на це питання також – рододендрони. Вони цвітуть, розмножуються живцями, але догляд потребують значний. По-перше, для живцювання необхідні підігрів ґрунту і туманоутворююча система. Ґрунт треба привезти окремо, бо наш не підходить — це теж затратна справа. По-друге, робота дуже дрібна: сіянці маленькі, їх треба пікірувати, а вони це погано переносять. Цвітуть лише на п’ятий рік. Потрібно витримати ці п’ять років у парниках або в холодних оранжереях, щоб висадити у ґрунт. І навіть після висадки ще через 2–3 роки вони можуть цвісти. 

Ще я займалася місцевими видами флори. Ми часто привозили наш карпатський сорт — рік-два росте, а потім гине. Літній період для нього складний, бо в природі він росте на висоті, де постійно туманно. У нас сухий літній клімат, і навіть якщо змінити ґрунт, додати кислотності, вологість не підходить. Я працювала з матеріалом  із заповідника: приносили рослини, і рік-два вони виживали, а потім на третій рік перестали цвісти й гинули. Хоча у Львові та Києві в колекціях є цей вид, бо там більше вологи в повітрі. 

Завідувачка відділу природної флори та дендрології Надія Копинець  пройшла найдовших професійний шлях пліч-о-пліч з Ботанічним садом УжНУ, а саме – 56 років.

– Чи збереглися рослини, висаджені в перші роки існування саду?

– До ботсаду я прийшла восени 1969 року. Тоді директором був Семен Зайцев. Загалом, так, збереглися. З найперших — із флори Америки — гледичія, посаджена у 1949 році. У 1948 році - посаджено гінкго. Магнолія Кобус була вже в 1950 році, а магнолія Суланжа — у 1953-му. Із перших були й евкомії, гуттаперчеве дерево. Вони є і тепер.  

Каштани тоді висаджували: м’ясо-червоний, жовтий і звичайний каштан. Із перших, у 1948–1949 роках, були також ясени — американський, потім ясень п’ятитичинковий, і форма аукуболиста. Він теж є тепер.   В 50-х роках висаджували павловнію, платани. Перші дерева в більшості брали з розсадника в селі Чертеж. А декоративні кущі збирали по Закарпаттю, найбільше — в Ужгороді. Як, наприклад, спірея Уссурійська — вона була в Ужгороді у любителів. Далі — калікарпа, каркаси. Каркасів було чотири різні види. Це приблизно 50-ті – 60-ті роки. Якщо точно, то можна подивитися по журналах, що збереглися. Не зберігся лише один — хінендіс. Його просто вітром зламало, і він загинув.

Із місцевої флори були висаджені ялина звичайна, модрина. Потім — дуб звичайний, граб. З іншими ботанічними садами співпрацю налагодили пізніше в 1949-й, 50-й рік, коли почався насіннєвий обмін між ботанічними садами. Перший Індекс насіння   видали у 1949 році,  збором насіння в основному займався Володимир  Грабар.

 – На вашу думку, які колекції ботанічного саду є найціннішими?

–  Нині у нас є 10 видів магнолій, саме видів, а  не форм. Маємо тюльпанне дерево посаджене у 1950 році —  з розплідника села Чертеж. З шпилькових (хвойних)  також є цінні екземпляри. Це мамонтове дерево — секвоядендрон гігантський,  метасеквоя,  калоцедрус (кедр річковий). Є велика колекція туй. Туя західна представлена приблизно 15 різними формами: колоновидні, кулясті, варієгатні.  

– Навіть звичайні люди, не науковці, помічають, що зими стають теплішими. Можливо, ви це помічаєте з року в рік і як впливає це на сад?

– Більшість рослин, які раніше треба було укривати на зиму, тепер перезимовують нормально, бо такої холодної зими вже не буває. Єдина проблема — це опади. Раніше взимку снігу було багато, він танув і земля пропитувалася вологою. А тепер літо сухе, і цього не вистачає.

Є, наприклад, рослини, які раніше тут не можна було вирощувати. А зараз, через потепління, вони прижилися. Якщо взяти вічнозелену магнолію великоквіткову, яка раніше могла рости лише в теплих оранжереях, тепер вона нормально переносить зими. Навіть лавровий листок благородний ми висадили — він росте на вулиці вже четвертий рік. Укриття майже не потрібне, лише трохи накриваємо землю тирсою або листям, щоб ґрунт не промерзав.

Ще церціси — канадські більш витривалі до морозів, китайські трохи слабші, раніше вони промерзали, а зараз нормально ростуть. Інжир раніше завжди укривали листям на зиму, а тепер він росте без укриття, цвіте та плодоносить. Хурма в ботсаду  - віргінська та кавказька, це дикі види.  

Уже понад століття існує така традиційна форма співпраці між ботанічними садами у всьому світі якІндекс (Index Seminum). Це каталог насіння, яке ботанічний сад може запропонувати іншим установам для наукового обміну. Кожен сад щороку формує власний індекс: латиномовний перелік видів, їхнього походження та умов вирощування. На основі цих списків ботанічні сади безкоштовно обмінюються насінням, поповнюючи колекції, зберігаючи рідкісні види та підтримуючи міжнародну наукову співпрацю. Більше про співпрацю  Індекс в Ботанічному саду УжНУ розповідає завідувачка відділу інтродукції та акліматизації рослин Єлизавета Стегура.

–  Ми даємо перелік видів  рослин, насіння яких можемо надіслати іншим садам.  Вказуємо своє географічне положення, координати, щоб будь-хто міг знайти, де ми є.  та зазначаємо кліматичні умови. Коли замовляємо насіння,  дивимося, де той ботанічний сад: чи проросте у нас, чи загине. І таким чином працюємо обережно.

— Скільки цих ботанічних садів, з якими ви співпрацюєте?

— У середньому в рік надходить приблизно п’ятнадцять-двадцять. Найбільше обмін відбувається з Румунією, Угорщиною, Латвією, Італією, навіть Ісландією. 

— І це все безкоштовно?

— Так, все “по дружбі”. Ми відправляємо і отримуємо носіння без оплати. Кожна операція фіксується: журнал обліку, віддаємо носіння у карантинну інспекцію, вони перевіряють, що рослина здорова, і дають дозвіл на висів. Ми стараємося не порушувати правила, бо будь-яке порушення може бути небезпечним для флори Закарпаття. Нова рослина може бути заражена, тому без дозволу карантину ми нічого не садимо. Є карантинна теплиця, де пророщуємо рослини, перевіряємо їх стан, і лише після підтвердження дозволено висаджувати на відкритий ґрунт. Порядок дуже жорсткий, і ми його дотримуємося.

Також Ботанічний сад УжНУ давно став однією з найцікавіших атракцій міста, куди залюбки приходять туристи з різних куточків України та з-за кордону. Їх приваблює  поєднання рідкісних рослин, спокійної атмосфери та можливості побачити екзотичні види, які зазвичай зустрічають лише у спеціалізованих колекціях. Саме тому сад не лише виконує важливу наукову й освітню функцію, але й відіграє помітну роль у туристичній привабливості Ужгорода. Окреме місце займають організовані дитячі групи з різних районів — вони приїжджають автобусами, щоб почути пізнавальні екскурсії та побачити рідкісні рослини зблизька. Особливо багато гостей у період воєнного стану: ботанічний сад щодня відвідують і тимчасово переміщені особи, для яких ця зелена оаза стає простором спокою й відкриттів.

Працівники саду розповідають: туристи найбільше захоплюються колекцією шпилькових порід — особливо ті, хто приїжджає з півдня України, де таке різноманіття шпилькових зустрічається рідко. Навесні справжній ажіотаж викликають сакури, магнолії й рододендрони; влітку гостей приваблюють троянди та квітучі клумби; восени — декоративне листя кленів, дубів та інших порід. Діти ж найбільше радіють екзотичним деревам і кущам — тюльпановому дереву, яскравим магноліям, рододендронам. І особливо тепло тут зустрічають маленьких відвідувачів з гірських районів — Міжгірського, Рахівського, Березнянського. Для багатьох із них ботанічний сад стає справжнім відкриттям: місцем, де вони вперше бачать рослини, про які раніше лише читали.

Ювілейні 80 років ботанічного саду — це нагода ще раз оцінити його внесок у розвиток науки, освіти та туристичної привабливості Ужгорода. Пройшовши довгий шлях, сад і сьогодні залишається місцем, що об’єднує дослідників, студентів та гостей міста.

Наостанок додаємо кілька фото ботсаду в тепліший період.

Підготувала Ганна Фельцан,

Інформаційно-видавничий центр

• Освіта