Традиції, що об’єднують кордони: делегація УжНУ відвідала воркшоп DRANICA.24 в Румунії

Делегація Ужгородського національного університету відвідала перший воркшоп у межах проєкту DRANICA.24, який має на меті збереження та популяризацію культурної нематеріальної спадщини деревообробки транскордонного регіону Угорщина–Румунія–Україна. Захід відбувся в румунському селі Сепинца на Мараморощині.

Нагадаємо, у межах ініціативи досліджують традиційні техніки та інструменти деревообробки, проводять тематичні заходи, а також популяризують культурний і туристичний потенціал регіону. Проєкт покликаний посилити співпрацю між громадами та налагодити тісніші зв’язки між Україною та країнами ЄС.

Партнерами проєкту є Музей Марамуреш, Ужгородський національний університет та Університет Мішкольц. Нещодавно завершився перший етап проєкту DRANICA.24, присвячений дослідженню традицій деревообробки, документуванню давніх технік, інструментів і ремісничих навичок. Наразі стартував другий етап проєкту — проведення міжнародних воркшопів, який першою розпочала румунська сторона.

До складу делегації УжНУ увійшли комунікаційний менеджер, керівниця міжнародного відділу Оксана Свєженцева, відповідальна за юридичну та кадрову складову Руслана Волошин, а також дослідники — працівники кафедри археології, етнології та культурології: доценти Надія Керецман, Володимир Гуцул, Юрій Славік, а також старший викладач кафедри романських мов та зарубіжної літератури Тарас Дацьо.

Насамперед учасники відвідали Музей Марамуреш, розташований у центрі Сігету-Мармацієй. Для гостей провели екскурсію експозиціями музею, де представлені колекції з історії, археології, етнографії та природничих наук регіону Марамуреш.

Ключова частина дня проходила в селі Сепинца, де розташований “Веселий цвинтар” — одне з найвідоміших і найнезвичніших кладовищ світу. Тут понад 800 дерев’яних хрестів із яскравими розписами та жартівливими епітафіями розповідають історії життя померлих — часто з іронією, побутовими подробицями або навіть описом обставин смерті. 

Принцип «про мертвих або добре, або нічого» у Сепинці, схоже, не діє. На хрестах можна побачити сцени з повсякденного життя людей, а тексти написані в жартівливій та подекуди іронічній формі. Мабуть, це одне з небагатьох кладовищ у світі, де відвідувачі не лише сумують, а й посміхаються. Епітафії зображують життя померлих із максимальною щирістю — навіть якщо небіжчик був п’яницею чи покійниця за життя могла скочити в гречку.

Традицію започаткував місцевий майстер Стан Іоан Пятраш, який із юного віку займався різьбленням надгробків. У 1930-х роках він почав доповнювати хрести дотепними віршами та кольоровими малюнками. Після смерті Пятраша у 1977 році його справу продовжили учні та послідовники, а будинок майстра перетворили на музей. Найвідомішим продовжувачем його справи став Думітру Поп Тінку, який помер у 2022 році. Сьогодні традицію продовжує Стан Іоан Пятраш-молодший — правнук засновника цвинтаря та зять Думітру Попа Тінку.

Екскурсію будинком-музеєм для гостей провела донька Думітру Попа Тінку — Аннамарі Стан. Далі перейшли до найцікавішої частини візиту — воркшопу з різьблення традиційних надгробків, який для делегацій провів Стан Іоан Пятраш-молодший. Майстер детально розповів про роботу з деревом, техніку різьблення, фарбування та загалом про підхід до створення надгробків/

Однією з найцікавіших частин є саме оформлення написів. За словами майстра, у Сепинці всі знають одне одного, громада там дуже близька, тому він завжди знає, що саме варто написати та що буде правдивим для конкретного хреста. До того ж, за його словами, ще не було випадків, щоб родичі покійних ображалися на написи.

Окрім виготовлення надгробків, майстер займається також їхньою реставрацією, адже дерев’яні хрести не є довговічними. Хоч усі вони виконані в єдиному стилі, для кожного зберігається індивідуальний підхід залежно від людини, яка під ним спочиватиме. Це проявляється навіть у відтінках основної синьої фарби, які використовують для оформлення.

Також для гостей провели екскурсію самим цвинтарем. Зокрема, учасники відвідали могилу самого Стана Іоана Пятраша, який помер у 1977 році. Відомо, що власний хрест майстер створив разом зі своїми учнями. На ньому викарбувані слова: «Тут похований чоловік, який за все життя не заподіяв нікому зла».

Гості також побачили один із найвідоміших епітафіїв, вирізьблений у 1969 році:

«Під цим важким хрестом
Лежить моя теща, бідна.
Якби вона прожила ще три дні,
Я б був тут, і вона б читала.
Ви, що проходите повз,
Постарайтеся не розбудити її,
Бо якщо вона повернеться додому,
Вона відкусить мені голову.
Але я зроблю так,
Щоб вона не повернулася.
Залишайся тут, моя люба теще».

Сьогодні Веселий цвинтар став не лише туристичною родзинкою Мараморощини, а й унікальним прикладом народного мистецтва, де пам’ять про людей поєднується з гумором, щирістю та особливим поглядом на життя і смерть.

Воркшоп у Сепинці став не лише можливістю ближче ознайомитися з унікальними традиціями деревообробки Мараморощини, а й важливим кроком до поглиблення міжнародної співпраці між партнерами проєкту. Учасники мали нагоду побачити, як народне мистецтво, ремесло та локальна пам’ять можуть перетворюватися на важливу частину культурної спадщини й туристичної привабливості регіону. 

Ганна Фельцан,

Інформаційно-видавничий центр

• Міжнародна співпраця