Тарас Олексик: «Ми виграємо цю війну незважаючи ні на що і напишемо нову історію, де, врешті-решт, не сила, а правда переможе!»

Деякий час тому я встановив жовто-блакитний український прапор на своєму будинку в Рочестер-Хіллз, штат Мічиган. Сусідка, яка вигулювала собаку, звернулася до мене зі словами: «Мені подобається цей прапор; ми вже погуглили кольори. Ви з України?»

Незважаючи на все це, ще два тижні тому багато хто навіть не знав про існування моєї рідної країни. А потім Росія розпочала війну – жорстоку, нещадну, криваву війну, яка точиться прямо на наших очах, зі зруйнованими житловими будинками; мільйонами біженців, які тікають з країни майже з нічим, і не знають, що на них там очікує; кількатисячними втратами людських життів, багато з яких - діти, що загинули від поранень чи зневоднення; з прицільними артилерійськими обстрілами пологових будинків, де перебувають майбутні матері, яким от-от народжувати.

Через війну тепер важко знайти когось, хто ще не чув про Україну, хто ще не знає про війну, яка тут ведеться. Межа між добром і злом проведена настільки чітко, наскільки можливо, і здавалось би, що добрим людям легко діяти.

Але це може звучати простіше, ніж є насправді. Протягом останнього тижня ми пильно відстежуємо інформацію і бачимо підтримку всіх хороших людей. Американці, які підходять до нас поспілкуватися, надихаються українським опором, який вони порівнюють з боротьбою Давида та Голіафа.

Все ж, очевидним залишається той факт, що багато хто досі не має уявлення про те, чому ведеться ця війна. Воно й зрозуміло, тому що більшість людей отримує інформацію з телевізійних новин, де американські експерти намагаються розтлумачити те, що зараз відбувається в Україні. Проблема в тому, що самі експерти, схоже, також повністю заплуталися, чому ця війна триває. Чому вони заплуталися? Саме для цього ми тут.

Перша причина полягає в тому, що ця війна не подібна на жодну іншу. Академіки намагаються знайти відповідь у прикладах з історії, на яких навчалися, але марно – там відповіді немає. Ця війна не схожа на війну в Іраку, тому що в Україні немає нафти. Вона не схожа на Другу світову війну, тому що у Путіна є ядерна зброя. Вона не схожа на війну в Афганістані, тому що більшість населення, здається, на нашому боці. Вона не схожа на холодну війну, тому що супротивник не є послідовником комуністичної ідеології. Вона не схожа на війну в Північній Кореї, оскльки Росії не потрібні гроші, щоб привернути увагу, вона прагне розширення контролю. Ця війна, безсумнівно, не схожа на жодну іншу, у якій воювала Америка, зрозуміло одне, Україна веде справедливу війну, і американці не повинні боятися стати на правильний бік історії.

Друга причина полягає в тому, що правила постійно змінюються. Поки американські політики з’ясовують, наскільки Путін божевільний, і вступають у дипломатичні суперечки з Польщею щодо найбільш легального способу постачати Україні військову допомогу, намагаючись вирішити, як завезти летальну зброю таким чином, щоб ще більше не засмутити Путіна, росіяни обстрілюють Україну ракетами з сусідньої Білорусі, не стримуючи себе жодними подібними обмеженнями. У той час як Росія нехтує будь-якими правилами і кидає всі можливі ресурси, включно з іноземними бойовиками із Сирії, США продовжують робити заяви на кшталт «ми ніколи не будемо втручатися безпосередньо», тим самим заганяють себе в куток, заперечуючи можливі варіанти. Я впевнений, що Росія слухає і будує плани відповідно до почутого. Меседж зрозумілий: неможливо виграти шаховий матч у того, хто готовий вистрілити вам в обличчя.

Третя причина полягає в тому, що американці, здається, дуже мало знають про український народ. Незважаючи на те, що в США проживає майже мільйон українців, здебільшого нас вважають відгалуженням росіян. Ця точка зору була підкріплена як ЗМІ, так і вченими, які досліджували Східну Європу в контексті Другої світової війни та холодної війни, де в центрі уваги була імперія з центром у Москві, незалежно від того, називалася вона Росією чи СРСР. Навіть західні ЗМІ, намагаючись заощадити кошти, повідомляли про Україну зі своїх бюро в Росії, що ще більше посилювало упередженість. У результаті, американці не розуміють українців, а отже, продовжують їх недооцінювати. Повірте мені, ми виграємо цю війну незважаючи ні на що і напишемо нову історію, де, врешті-решт, не сила, а правда переможе!

Після двох тижнів війни Давид повстав проти Голіафа і завдав йому поразки. Незважаючи на приклади з історії, які, можливо, не завжди на їхню користь, українці продовжують боротися й надихати добрих людей по всьому світу. Встоявши перед величезними арміями ворога, вони не відступають і не виправдовують жодні очікування поразки. І солдати, й мирні жителі чинять опір зі зброєю чи голими руками, вони не зупиняться, поки не очистять Україну від загарбників, чого б це їм не вартувало, навіть якщо це найвища ціна, яку українці повинні заплатити, щоб світ дізнався про них.

Я українець, народився в Україні, країні з багатою культурою, унікальними традиціями й давньою історією. Мій народ – нащадки тих, хто оселився на цій землі, щоб жити й любити, і за тисячоліття ця земля стала частиною нашого серця й душі, ми не можемо її віддати й ніколи не віддамо. Ми пережили багатьох загарбників, які приходили і йшли. Переживемо й це зло. Український народ витривалий, ми вперті, ми як ніколи єдині, адже наша мета - захистити свою країну.

Ця війна не є виключно справою України, це й ваша війна. Ми віримо в одні й ті ж цінності. Наша мета – свобода, але не тільки наша, ми боремося й за вашу свободу, бо якщо ми зазнаємо поразки, завтра ворог прийде до ваших воріт. Хто ж тоді вас захищатиме?

Пам’ятайте, коли добрі люди нічого не роблять, зло перемагає!

 

• УжНУ - переселенцям