Новини

07.06.2022
964

Студентський фронт: як наближають Перемогу студенти УжНУ

Студентський фронт: як наближають Перемогу студенти УжНУ

 24 лютого наша мирна країна проснулася у повномасштабній та безпрецентентній війні,  якісь аналогії якої можна провести хіба з Другою світовою. Боротьба проти брутальної російської агресії об’єднала всіх українців, стала сенсом і метою їхньої діяльності. Студенти Ужгородського національного університету з першого дня включилися у волонтерську діяльність, допомогу військовим, вимушеним переселенцям. У цьому матеріалі – розповіді  наших студентів про їхнє життя до 24 лютого, про мотивацію, волонтерську  допомогу тепер, та про те, щоб вони хотіли зробити в перший день після Перемоги.

 

Даніелла Рошко

Я студентка 2 курсу, тому до війни в мене був наступний графік: до 14:00 я навчалась, а потім до 21.00  в мене тривав робочий день, оскільки працювала в приватній школі викладачем. Попередній досвід  волонтерства в мене вже був, я допомагала малозабезпеченим сім'ям та будинку для літніх людей. Але в цій ситуації минулий досвід ніяк не вплинув на моє рішення. Це навіть стало для мене не рішенням, а просто фактом, як обов'язок.

Спочатку я влаштувалась в Гастрономічний батальйон Закарпаття на позицію офіціанта, а згодом мене вже не цікавила позиція.

-«Дана, потрібен підхват

-Через скільки бути?»

Таким чином, я бувала і адміністратором, на роздачі їжі, офіціантом і тд. Але згодом закріпилась на роздачі бару. Тож кожного дня, з 08 до 13:30 я в Батальйоні, з 14 до 21 на роботі, а вночі навчання. Це трохи давалось важко, але я швидко увійшла в русло.

Часто мене переповнювали емоції болю і печалі, коли люди ділились своїми історіями. Їм потрібно це розповісти на моральному рівні, але чути понад 15-20 історій за день - вже важко для мене.

Часто бувало що ми не могли поділити щось з кухнею, роздачою, але як би не було, ми всі розуміли, що ми вже не лише волонтери - ми стали сім'єю.

Я не можу сказати, що б я хотіла в день перемоги. Я просто хочу щоб він настав.

 

Марія Кудло

До дня, який кардинально змінив життя кожного українця , я навчалася на 5 курсі медичного факультету і паралельно  працювала у міській дитячій лікарні, жила на квартирі в Ужгороді.

З початком війни я вперше побувала в ролі волонтера і мені дуже сподобалось. Сподобалось бути корисною для інших, допомагати їм, і відчувати від цього задоволення. Я допомагала у волонтерському центрі «Совине гніздо».

У нас був свій медпункт ,де ми надавали першу допомогу тимчасово переміщеним особам.

Основна складність полягала у роботі з людьми, яким було  важко морально, які розуміли, що їм нема куди повернутись, що вони втратили житло, знайомих, близьких. Від цих розмов мурашки по шкірі.

З усіх історій, які у мене траплялися, я б хотіла виділити саме одну. За 15 хвилин до кінця робочого дня, я почула галас серед натовпу людей, які кликали медика. Я підбігла, а у однієї жінки почалась  панічна атака  з галюцинаціями. Вона явно бачила літаки, ракети, які літають навколо неї. А через декілька хвилин у неї почався епілептичний напад. Медичну допомогу було надано.

У перший день нашої ПЕРЕМОГИ я буду пити смачну каву з друзями  і думати ,коли поїдем у столицю,чи у будь-який куточок нашої країни)

Слава Україні!

 

Антон Яблонський

До війни я навчався в університеті, наразі проживаю у місті Мукачеві. До цього часу не було досвіду волонтерства, мотивацією виступило бажання допомогти своїй країні у важкий час. Волонтерська робота полягає у допомозі із розвантаженням та завантаженням гуманітарної допомоги. Інколи потрібно носити важкі посилки. Після цієї роботи отримуєш задоволення, що зробив корисну справу і допоміг людям, які цього справді потребують.  Після перемоги хочу зустрітися із друзями та коханою людиною, з якими не можемо побачитися через війну.

 

Ганна Саган

До 24 лютого я навчалася в УжНУ на 2 курсі факультету математики та цифрових технологій і також працювала офіціантом. В мене був попередній досвід у волонтерстві, ну й звичайно я відчуваю неабияку потребу допомогти кожній людині. В даний час я волонтерю в гуртожитку, допомагаю з поселенням переселенців.  Найбільш складним в цій роботі є чути те, що з людьми відбувалося, до того як вони до нас приїхали.

Пам’ятаю один випадок, коли вже повним ходом йшло поселення людей. Наступив такий момент, що в нас було залишилося лише декілька місць на поселення, а до нас прийшло поселятися вдвічі більше людей, ніж ми могли на той час поселити.  Та  незважаючи на це, ми змогли знайти вихід із ситуації і всіх поселили.

Після війни насамперед я б хотіла зустрітися з всіма людьми, яких ми до себе прийняли.  І сказати, що я дуже рада що їх зустріла, незважаючи на ті обставини, в яких ми познайомилися. Бо кожна людина залишила частинку себе в моєму серці.

 

 

 

Підготував

Олексій Шафраньош

 

Інформаційно-видавничий центр

Категорії: