Студенти УжНУ взяли участь у Всеукраїнській науковій конференції «Histmilita: військова історія України та світу»
Делегація студентів Ужгородського національного університету, що представляла студентські наукові товариства своїх факультетів та інститутів, відокремлених та структурних підрозділів, 17 листопада взяла участь у Всеукраїнській науковій конференції «Histmilita: військова історія України та світу», присвяченій 80-річчю завершення Другої світової війни. Захід відбувся в дистанційному форматі, до участі запрошено молодих вчених і дослідників, науковців, студентів та аспірантів, доцентів і професорів, кандидатів і докторів наук вищих навчальних закладів України.
Конференція організована Радою молодих вчених Історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка спільно з Національним військово-історичним музеєм України, кафедрою історії Центральної та Східної Європи, кафедрою нової та новітньої історії зарубіжних країн КНУ імені Тараса Шевченка, а також Військово-історичним товариством студентів НТС історичного факультету КНУ.
До проведення конференції традиційно долучилися представники студентських і молодіжних наукових товариств провідних університетів України, зокрема Ужгородського національного університету. Участь студентських делегацій забезпечила академічний діалог між молодими вченими та дослідниками з усіх куточків країни, сприяючи поглибленню та розширенню міжуніверситетської та міжінституційної співпраці та співробітництва та зміцненню професійних зв’язків у галузі історичних студій.
Під час конференції історики та архівісти, культурологи та мистецтвознавці, гуманітарії та суспільники, джерелознавці та музеєзнавці, міжнародники та політологи представили власні напрацювання, у яких проаналізували сучасні тенденції в дослідженні воєнної історії, осмисленні воєнної спадщини та збереженні документальних свідчень.
Конференція вкотре продемонструвала важливість наукової взаємодії та комплексного підходу до вивчення воєнної історії, що сприяє посиленню ролі музейних установ у формуванні суспільної пам’яті.
Пленарне засідання Всеукраїнської наукової конференції про військову історію України та світу послугувало урочистим відкриттям заходу та визначило ключові інтелектуальні напрямки подальшої спрямованості та роботи секцій. Відкрив його доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн, історичний факультет, Київський національний університету імені Тараса Шевченка, Олег Машевський — провідний фахівець у галузі нової та новітньої історії Європи. У своїй ґрунтовній доповіді «Світова політика та дипломатія на завершальному етапі Другої світової війни» дослідник здійснив розгорнутий та розширений аналіз дипломатичних переговорів завершального етапу Другої світової війни, звернувши увагу на їхній вплив на вибудову та утвердження післявоєнної міжнародної політико-правової системи.
У полі зору його виступу перебували прийняття та ухвалення міждержавних договорів, динаміка трансформації геополітичних пріоритетів держав, а також тактико-стратегічні рішення, які визначили контури післявоєнного устрою Європи. Олег Машевський наголосив на взаємозв’язку воєнно-оперативної аналітики та долученості учасників антигітлерівської коаліції, продемонструвавши, як поступове послаблення військового потенціалу Німеччини відкривало можливості для перегляду перерозподілу сфер впливу у світовому масштабі.
Непересічну увагу він приділив місцю і значенню професійної діяльності дипломатів та переговірників, військово-політичних радників із вузькоспеціалізованих питань у ході вироблення підходів до заснування новітніх міжнародних інститутів — зокрема тих, що стали підґрунтям створення Організації Об’єднаних Націй. У доповіді також наголошено на значенні ухвалених рішень для Центральної та Східної Європи, включно із Закарпаттям, яке в той період перебувало в перехідному періоді.
Пленарне засідання продовжилося з виступом кандидата історичних наук, асистента кафедри історії Центральної та Східної Європи, історичного факультету, Київського національного університету імені Тараса Шевченка Віталія Баки. Його доповідь «Особливості чехо-словацького Руху Опору в часи Другої світової війни» присвячена всесторонній діяльності чехословацького Руху Опору, що становить важливий, але недостатньо вивчений у вітчизняній та зарубіжній історіографії аспект європейського спротиву завойовникам і загарбникам.
Доповідач провів структурований аналіз побудови підпільних мереж та незаконних угруповань, їхньої міжетнічної та міжкультурної взаємодії, а також охарактеризував перевірені практики збройного, підпільного та диверсійного спротиву. Значну наукову цінність становить у такому випадку звернення дослідника до питання участі етнічних українців у діяльності чехословацького підпілля та військових збройних формувань на території союзних держав — першочергово тому, що в міжвоєнний період Закарпаття, яке тоді носило назви почергово Підкарпатська Русь та Підкарпатський Край, входило до адміністративно-територіального поділу Чехословаччини та інтегрувалося у відповідний суспільно-політичний контекст.
Закрила Пленарне засідання Наталія Пошивайло-Таулер, віцепрезидентка Світового Конґресу Українців, яка представила доповідь «Участь українців у Другій світовій війні в арміях союзників (Філіппіни, фортеця Корехідор)», присвячену участі українців у збройних силах союзників на Тихоокеанському театрі воєнних дій. Вона наголосила на значенні участі українців в обороні фортеці Корехідор на Філіппінах — одній із визначних операцій у регіоні на прикладі українського військового-строковика австралійської армії.
У своїй доповіді дослідниця аргументовано показала, що участь українців у Другій світовій війні виходила далеко за межі батьківщини, захопивши й віддалені країни Південно-Східної Азії, як і Північної та Південної частини Тихого океану. Вона навела приклади маловідомих пересічному читачеві біографій вихідців з українських земель, які служили в різних військових з'єднаннях армій союзників, тим самим перекроївши традиційні ставлення та уявлення про прочитані сторінки української військової історії.
Її виступ став справді важливим внеском у переосимслення вже публікованих наукових напрацювань, пов’язаних із військовою історією України та світу.
Після двадцятихвилинної перерви учасники конференції долучилися до роботи секцій. Регламент роботи: доповідь – до 7 хвилин, обговорення – до 5 хвилин.
Як зазначає український історик та правознавець Іван Мищак, «сучасна історіографія виділяє ряд особливостей, характерних для суспільно-політичного, економічного й культурного становища Закарпаття напередодні Другої світової війни, вказуючи на національно-культурне відродження та еволюцію громадсько-політичного життя закарпатських українців у Чехословацькій державі. Разом з тим у працях дослідників простежується процес формування національної самосвідомості жителів краю наприкінці 30-х років ХХ ст. та усвідомлення ними національної приналежності до українського народу. Результатом цього, наголошують вчені, стало формування національних органів влади у рамках автономії краю, а згодом – проголошення незалежності Карпатської України та спроба її захистити силами національної армії – Карпатської Січі, яка першою в Європі не визнала умов нацистського перерозподілу світу і вчинила опір угорським загарбникам».
У III секції «Африканський, Азійський та Тихоокеанський театри Другої світової війни» презентував науковий доробок Максим Наровський, студент 4-го курсу бакалаврату факультету історії та міжнародних відносин спеціальності «Історія та археологія», член-активіст СНТ УжНУ, за темою «Партизанський рух в Ефіопії, як запорука успіху союзників на Африканському фронті».
У IV секції «Друга світова війна у контексті усної та публічної історії» виступали з доповідями Михайло Рекрутяк, аспірант факультету історії та міжнародних відносин, Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» (2019-2023); старший науковий співробітник, Комунального закладу «Закарпатський музей народної архітектури та побуту» Закарпатської обласної ради (2017-2023), за темою «Трагедія закарпатських гуцулів, мобілізованих в угорську королівську армію в пісні про Другу світову» та Станіслав Рошко, студент 4-го курсу бакалаврату факультету іноземної філології спеціальності «Середня освіта. Англійська мова і література. Зарубіжна література», за темою «Перекладач як посередник у передачі історичної пам'яті Другої світової війни».
Левова частка представлених наукових напрацювань стосувалися військової історії Закарпаття.
У І секції «Вимір Другої світової війни для України-1» Марк Верону своїй доповіді «Оунівський спротив угорському окупаційному режиму на Закарпатті (1939–1942)» представив ґрунтовне й апробоване наукове дослідження діяльності українських підпільних мереж на Закарпатті в умовах угорської окупації. Робота охоплювала широкий спектр проблематики — від політичних передумов активізації національно-культурних та суспільно-політичних рухів спротиву до внутрішньої динаміки передусім українських націоналістичних та пізніше комуністичних організацій у регіоні. У підсумку він продемонстрував, що український спротив на Закарпатті під час Другої світової війни слугував не тільки місцевою ініціативою, впровадженою розрізненими групами партизанів та підпільників, а частиною ширшого загальноєвропейського та загальносвітового явища. Таким чином, його наукова робота стала важливим внеском у компаративні студії, що дозволяють узгодити регіональні процеси Центральної та Східної Європи зі світовими тенденціями у воєнний період.
У ІІ секції «Вимір Другої світової війни для України-2» Владислав Шандерик у своїй доповіді «Закарпатські русофіли в часи інтеграції Закарпаття до складу СРСР» здійснив комплексний аналіз поступу русофільських ідентичностей на Закарпатті в умовах становлення та утвердження радянського тоталітарного політичного режиму в краї. Він зосередив увагу на багатовимірності та багатошаровості культурних направленостей Закарпаття та на механізмах, за допомогою яких радянська влада прагнула заслужити вірність і довіру місцевого населення. На початку виступу дослідник визначив історичне підґрунтя русофільства як тривалої традиції, що бере свій початок ще з ХІХ століття і набувала вагомого істотного значення у суспільному житті Закарпаття в довоєнний та міжвоєнний періоди. Він наголосив, що встановлення радянського уряду в краї після 1945 року стало переломним моментом, коли русофільська ідентичність видозмінилася і поступово почала перетворюватися на інструмент політичного впливу.
У ході доповіді ним доведено, що радянська влада застосовувала комплексний набір інструментів для підтримки та переспрямування русофільських настроїв відповідно до власних ідеологічних потреб та державного партійного замовлення. Дослідник докладно проаналізував культурну політику, спрямовану на зміцнення російськоцентричної моделі збереження історичної пам’яті та культурного переосмислення дійсності. Він також розглянув наукову політику, у межах якої затверджені до використання закладами середньої та вищої освіти шкільні програми, підручники та посібники, навчальні курси, укладалися таким чином, щоб пристосувати місцеве населення до радянського простору внаслідок пріоритизації російської мови та соціокультурних та соціолінгвістичних маркерів.
У виступі наголошено та позначено, що русофільство на Закарпатті не можна розглядати як однорідне та виокремлене явище. На думку дослідника, воно охоплювало як потреби та прагнення, страхи та мрії місцевого населення, століттями відірваного від слов’янських народів, так і адаптивні моделі поведінки, що виникали під тиском політичної навколишньої дійсності. Такий підхід дозволив йому інтерпретувати русофільство не як статичну етнокультурну належність, а як динамічний процес, що змінювався залежно від соціально-політичної кон’юнктури.
Пережитий досвід Закарпаття у першій половині ХХ століття наочно показує, наскільки глибоко та широко на місцеві події впливають безперервні зміни політичних режимів і державної приналежності. Транзитність кордонів, накладання адміністративних моделей та ідеологічних наративів утворили в краї складну конфігурацію місцевих ідентичностей, що поєднували в собі національні, культурні, мовні, релігійні й соціальні компоненти. Саме багатогранність та мультикультуралізм стали визначальними характеристиками повсякденного життя населення, зокрема у воєнний період.
Таким чином, закарпатський досвід не тільки по праву займає почесне місце та доповнює загальноукраїнську військово-історичну віху, а й дозволяє поставити низку важливих питань щодо природи техногенних подій, формування колективної пам’яті та впливу політичних зламів на місцевому рівні. Дослідження військової історії Закарпаття продовжують залишатися перспективним напрямом, здатним збагатити скарбницю як вітчизняної, так і світової історіографії військової та побутової історії.
