Гострий риносинусит: сучасний погляд на проблему
Гострий риносинусит є поліетіологічним запальним процесом слизової оболонки порожнини носа та приносових пазух, розвиток якого зумовлений поєднанням анатомічних, фізіологічних, інфекційних та чинників середовища.
Ключову роль у формуванні захворювання відіграють порушення прохідності остіомеатального комплексу та дисфункція мукоциліарного кліренсу, що створює умови для персистенції запалення. До факторів ризику належать активне й пасивне куріння, інгаляція подразнюючих речовин, анатомічні аномалії носової порожнини і пазух, інфекції верхніх дихальних шляхів, алергічні та атопічні стани, бронхіальна астма, імунодефіцити, одонтогенні процеси, а також несприятливі кліматичні та побутові умови.
Сучасне розуміння етіопатогенезу гострого риносинуситу ґрунтується на концепції багатофакторного впливу, де інфекційний агент є лише одним із компонентів патологічного процесу. Переважна більшість випадків має вірусну природу, тоді як бактеріальний риносинусит розвивається значно рідше й асоціюється з такими збудниками, як Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenzae, Moraxella catarrhalis та Staphylococcus aureus. Важливим є усвідомлення того, що ізольоване ураження приносових пазух без риніту трапляється вкрай рідко, що обґрунтовує використання терміна «риносинусит» як більш патофізіологічно коректного.
Діагностика гострого риносинуситу базується насамперед на клінічній оцінці з урахуванням раптової появи типових симптомів: закладеності носа, виділень із носової порожнини або постназального затікання, болю чи відчуття тиску в ділянці обличчя, зниження або втрати нюху. Клінічний перебіг і тривалість симптомів дозволяють диференціювати вірусний, поствірусний та бактеріальний риносинусит. Ознаками, що підвищують імовірність бактеріальної етіології, є однобічний біль у проекції пазухи, гнійні виділення, гарячка понад 38 °C, підвищення показників запалення та двофазний характер захворювання.
Фізикальний огляд включає оцінку стану щелепно-лицьової ділянки, ротоглотки, зубів і, за можливості, передню риноскопію або ендоскопічне дослідження. Додаткові методи обстеження, зокрема комп’ютерна томографія та лабораторні показники запалення, застосовуються вибірково — у випадках тяжкого, рецидивного або ускладненого перебігу.
Лікувальна тактика при гострому риносинуситі орієнтована на відновлення дренажу приносових пазух і нормалізацію мукоциліарного транспорту. Основу терапії становлять симптоматичні та патогенетичні засоби, зокрема анальгетики, сольові розчини для іригації носової порожнини та інтраназальні глюкокортикостероїди. Антибактеріальна терапія показана лише за наявності чітких критеріїв бактеріального процесу або тяжкого перебігу захворювання, при цьому препаратами першої лінії є захищені амінопеніциліни.
Хірургічні методи лікування застосовуються при неефективності консервативної терапії, розвитку ускладнень або у пацієнтів з імунодефіцитними станами. Ускладнення гострого риносинуситу виникають рідко, однак можуть мати тяжкий перебіг, з переважанням орбітальних та внутрішньочерепних форм, що потребує негайної госпіталізації та спеціалізованої допомоги.
Таким чином, ефективне ведення пацієнтів із гострим риносинуситом вимагає клінічно обґрунтованого, індивідуалізованого підходу з урахуванням патогенетичних механізмів, чіткої диференціації форм захворювання та раціонального використання антибактеріальних і хірургічних методів лікування.
Підготувала доц. Ігнатко Л.В.
