На сторожі здоров’я

 

Медицина насправді

є найблагородніше

з усіх мистецтв.

Гіппократ,

давньогрецький лікар

 

 Вітаючи з днем народження, ми насамперед бажаємо імениннику здоров’я. Самі ж не звикли стежити за станом нашого організму: недосипаємо, часто харчуємося шкідливою їжею, палимо, захоплюємося спиртним. Зазвичай не задумовуємося над негативним впливом «оцього всього» на здоров’я. А потім за якийсь час виникають проблеми. І до кого ми звертаємося? Звісно, що до лікаря. І прекрасно розуміємо важливість цієї професії. А на Закарпатті вона безпосередньо пов’язана із заснуванням медичного факультету, який виник разом з університетом 1945 року. Першим ректором був Степан Добош. Він навчався у Карловому університеті в Празі. Працював педагогом у школах Підкарпатської Русі. Перший в історії нашого ВНЗ випуск спеціалістів відбувся 1951 року.

Що ж до медфаку, то навчальний процес розпочали не у вересні, як ми звикли, а в лютому 1946-го. Серед 168 студентів, які вступили до УжДУ, власне майбутніх ескулапів було 75. Цього ж року, 1 вересня, здійснили другий набір. Ще 50 молодих людей поповнили «білий» факультет. Першим деканом об’єднаного медичного й біологічного підрозділів призначили Івана Рогаля. А 1952-го року сталася історична подія — перший випуск лікарів.

За тих років молодий факультет потребував спеціалістів у різних галузях медицини, тому залучали кадри з інших ВНЗ України та Росії. Одночасно створювали аспірантуру, що дало можливість готувати власні педагогічні кадри зі студентів, котрі вдало вчилися й активно займалися педагогічною та науковою роботою.

Серед випускників медфаку сьогодні є чимало видатних особистостей: заслужені лікарі України, учені, котрі працюють у лікувальних установах і навчальних закладах, начальники та головні спеціалісти, зокрема Закарпатського обласного управління охорони здоров’я, кандидати медичних наук. А.Циб став академіком АМН, П.Мошич і О.Михайленко — членами-кореспондентами АМН України. Три професори факультету — колишні випускники УжДУ О.Ганич, Ф.Теличко і М.Фатула є членами Академії вищої школи України. Більшість випускників працюють лікарями в селах, районах і обласному центрі.

Спогади випускника

Мені пощастило спілкуватися з колишнім студентом п’ятого випуску медичного факультету, професором Михайлом Фатулою. Він — лікар-кардіолог, заслужений лікар України. Із 1967 року працює в університеті, у якому вчився. А це майже півстоліття! Ще Михайло Іванович — надзвичайно хороша й скромна Людина. Такого Вчителя студенти поважають і люблять слухати. До нього можна підійти й поговорити про те, що цікавить, або попросити допомоги, яку наставник обов’язково й люб’язно надасть. Це справжній мудрий чоловік-інтелігент, котрий у свої поважні роки не просто працює у виші й передає знання молодому поколінню лікарів, та й сам постійно вчиться чомусь новому. Наразі М.Фатула готує до друку власну книжку про рідний медичний факультет. Своїми спогадами ветеран поділився з «Поглядом»:

«Ми стали студентами першого курсу в 1949 році. Це були важкі повоєнні часи. У перші дні занять знайомилися один з одним, із вик­ладачами. На курсі навчалося 50 студентів. Серед них і ті, хто повернувся із фронту. Хтось приїхав із північних областей України, частина — із різних районів Закарпаття. Більшість юнаків та дівчат поселяли в гуртожиток. Зокрема, ми, першокурсники, мешкали на нинішній вулиці Августина Волошина. У кімнаті було двадцять восьмеро! Жили дружно. Після 2-го курсу нас «передислокували» на другий поверх у дві кімнати, де могли розміститися тільки 10 осіб. У цих кімнатах ми прожили чотири роки, до закінчення медичного факультету. Нелегко було з продуктами харчування, тому кожний із дому привозив, що міг: Володя Сокирник із Хмельниччини — мішок цукру, Василь Куцин із Тячівщини — яблука, Павло Попович із Рахівщини — бринзу, я — картоплю, інші — ще щось. Так і жили.

 

Потрібнобуло й самому не один рік лікувати людей, учити студентів, щоб оцінити мудрість своїх учителів — Олександра Фединця й Володимира Хенкіна, Степана Добоша й Федора Керекеша, Віктора Булецу й Івана Кудієнка та... багатьох інших.

Серед наших Наставників  варто втокремити постать професора, доктора медичних наук Василя Слишка. Він учив нас не тільки медицини, а й та співчуття до хворого. Перші аспіранти цього Педагога — Олександр Кишко — стане деканом медичного факультету та завідувачем кафедри інфекційних хвороб Ужгородського університету, а Леонід Федорович Кравченко — проректором Владивостокського медичного інституту.

 На практичних заняттях викладачі намагалися навчити нас правильно збирати скарги та анамнез захворювання, проводити перкусію та аускультацію, вимірювати артеріальний тиск тощо. На кафедрі терапії часто проводили клінічні конференції, на яких показували хворих із різними захворюваннями, аналізували причини смерті тощо.

Щодо моїх однокурсників, то вже з перших днів виділялися двоє, котрі спільно готувалися до занять. Як з’ясувалося, дружба хлопців зародилася давно, ще в Берегівській фельдшерсько-акушерській школі, яку вони закінчили з відзнакою і  вступили на медфак. Тоді хлопці ще не здогадувалися: вірність друзів пронесуть через усі негаразди й труднощі життя, аж до самої смерті. Мали добру підготовку з базових медичних предметів (анатомії, фізіології, фармакології), проте важко давалися фізика й хімія. Але щоденна клопітка праця, наполегливість, жадоба до знань виправдали себе — іспити складали на «відмінно». Ці юнаки були життєрадісними, із далекоглядними планами. Згодом один із них — Федір Теличко — стане відомим далеко за межами України вченим, заслуженим винахідником України, академіком Вищої школи України; інший — Іван Роман — знаним лікарем-терапевтом не тільки на Іршавщині, а й на Закарпатті загалом, заслуженим лікарем України.

Ми не помітили, як у різних клопотах та хвилюваннях промайнули роки навчання в університеті. Через день після отримання дип­ломів у гуртожитку влаштували прощальну вечерю — згадували приємні й кумедні випадки зі студентського життя, своїх учителів, мріяли про майбутнє.

Спогади тривали майже до світанку. Наступного дня проводжали друзів. Наша кімната, яка всі ці роки давала крихітку домашнього тепла, спорожніла. У ній залишилися тільки ми вдвох із Володею Сокирником. Він був старшим за мене на два роки, більш досвідченим, завжди міг щось хороше підказати, застерегти від чогось поганого. Я з цим студентом найбільше потоваришував. Щороку разом приїжджали в село до моїх батьків на Свят-вечір та Великдень. Володя дуже сумував за ріднею. Наступного дня провів його на залізничний вокзал: хлопцеві потрібно було їхати додому, на Хмельниччину.

Зустрілися через 25 років, але тоді вже серед нас не було Павла Поповича. Коли минуло 50 років (2005-го), знову побачилися, але з нашої «кімнатної» групи приїхали тільки Василь Куцин, Михайло Ковач і я».

У вересні Михайло Іванович мав день народження. Щиро вітаю іменинника, бажаю довгих років життя, здоров’я, наснаги, а також радості від результатів праці!

Сьогодення

Нині деканом медичного факультету є О.Болдіжар — доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України. Досі керівниками підрозділу, які теж докладали зусиль для його розвитку, працювали професори В.Кушко, В.Хенкін, М.Бакшеєв, Н.Левкова, О.Кишко, Н.Корабельщикова, М.Ганич, В.Русин, доценти І.Кудієнко, О.Мещиков, М.Шевчук, В.Немеш, А.Обливач, В.Бора.

Навчальну базу підрозділу становлять головний корпус, численні відділення обласних, міської, відділової клінічних лікарень, чотири поліклініки, шість диспансерів. Виробничу практику також проводять у районних лікарнях Закарпатської області, які є багатопрофільними закладами.

Медфак щоразу розширює гео­графію міжнародних зв’язків. Так, наприклад, за останні роки лекції для студентів читали професори з Австрії, Німеччини, Франції, США, Угорщини. Викладачі проходили наукове та педагогічне стажування в Японії, Нідерландах, США, Шотландії. Здобувачі фаху проходили виробничу практику в США, Греції, Югославії, Угорщині, Словаччині.

Науковці щорічно видають майже 300 наукових праць у фахових журналах і збірниках. Факультет має налагоджені нау­кові зв’язки з багатьма вишами та науково-дослідними інститутами України, Угорщини, Чехії, Словаччини, Австрії, США. Провідні професори й доценти систематично видають навчальні посібники та інші праці.

Профспілкова організація студентів регулярно проводить вечори Гіппократа до Дня медичного працівника, КВН, свята Першокурсника.

…Медичний факультет і надалі розвивається, а отже, зростатимуть нові фахівці, котрі стоя­тимуть на сторожі людського здоров’я.

Олександра КУЗАН,

студентка відділення журналістики.

«Погляд»

 

• УжНУ - 73