Голодомор - один з найстрашніших злочинів проти людства
Другий за часів радянщини Голодомор в Україні 1932-1933 років за своїми соціально-демографічними наслідками став найтрагічнішим, а за методами та формами творення перевершив усі Голодомори в Україні у ХХ столітті.
Організатором геноциду українського народу стала комуністична партія. У липні 1932 року на конференції ЦК КП(б) у Харкові було схвалено затверджені Москвою непосильні розміри хлібопоставок у 356 млн пудів. З мізерного збору зернових у 1932 році в Україні вилучили 52 %, внаслідок чого виникла криза сільськогосподарського виробництва. «Боротьба за хліб», яку ініціював В. Молотов та Й. Сталін, перетворилася на війну проти селян. 11 листопада 1932 року маріонетковий уряд УРСР видав інструкцію «Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі». Відповідно до нього дозволялося застосовувати репресії, чинити свавілля та знущання над селянами, які не «виконують своїх зобов’язань». Селян-одноосібників штрафували, позбавляли земельного наділу, садиби, виселяли поза межі району та області, конфісковували майно.
Як засіб психологічного террору було придумано «Чорні дошки», куди записували ті села, які не виконували непосильних планів хлібоздачі. Шість перших експериментальних сіл, занесених на «чорну дошку», стали випробувальним майданчиком сталінської зброї масового фізичного знищення за національною ознакою. Понад 30 тис. українських селян перших шести сіл опинилося в резервації. Згодом майже все сільське населення України було приречене на «чорні дошки»: колгоспи 82-х районів України відчули на собі їх руйнівний вплив, а це майже 5 млн сільського населення.
Організований більшовиками наступ проти українських хліборобів, керований В. Молотивим за вказівкою Й. Сталіна та консультативної підтримки Л. Кагановича, спричинив апогей голодомору 1933 року. Для «успішного» завершення хлібозаготівель почали застосовувати загороджувальні загони навколо українських сіл і на залізницях.
Голод розпочався восени 1931 р., а протягом першої половини 1932 р. набув виразних ознак Голодомору. Протягом січня–липня 1933 р. територією Голодомору стали усі області УСРР та райони Молдавської АСРР. Смертність від голоду була масовою. Загалом під час Голодомору 1932-1933 рр., за різними підрахунками, Україна втратила від 4 до 8 мільйонів громадян. Половина жертв була у віці від 6 місяців до 17 років. У таких випадках, зазвичай, враховують тих, хто міг народитися в цей час. У такому випадку кількість жертв Голодомору в Україні досягає 12 мільйонів. Це в кілька разів більше, ніж за час Другої світової війни.
Голодомор став наслідком терористичної діяльності комуністичного режиму, який штучно створив умови існування, несумісні з життям, тому радянська соціально-економічна політика тих років мала виразні ознаки геноциду. Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях та в Молдові, яка тоді перебувала у складі УРСР. Близько 81 відсотка загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5 відсотки – росіянами, 1,4 відсотка – євреями та 1,1 відсоток – поляками.
У часи рукотворного Голодомору Закарпаття входило до складу Чехословацької республіки, тож наші краяни хоча й не їли досита, але від страшної біди їх уберегла саме недосяжність до них людиноненависницького режиму сталінщини. Інформація про страшний голод у Великій Україні, як тоді у нас називали УРСР, долала Карпатські перевали, передовсім завдяки тогочасній україномовній пресі, яку читали учителі, ремісники, грамотні селяни та робітники, а звістки, які було прочитано, поширювали серед просвітян, молоді, односельців, церковних прихожан.
Під рубрикою «Що чувати в світі?» газета «Свобода» від 23 червня 1932 року писала: «Катастрофа голоду на Україні приймає страшні розміри. Ограблене до решти населення розпочало масову мандрівку. Хто сего не бачив на власні очі, той не може собі уявити всего жаху безпримірного горя українського народу. Сотки тисяч, ба міліони обдертих українських селян рушили зі своїх сіл і йдуть самі не знаючи куди. З мішками на плечах, в котрих міститься все їх майно, йдуть ті маси днями й ночами по степам України. Залиті ними всі шляхи, всі залізні дороги, всі стежки... Люди сідають в поїзди без огляду на те, куди ті поїзди їдуть. Ті мандрівки мас, що шукають хліба, змінили цілковито вигляд країни».
В іншому виданні – газеті «Українське слово» від 15 червня 1933 року розміщено повідомлення «Голод на Україні», в якому написано: «Останні вістки з України говорять про голод, який там панує. У Києві не можна купити хліба за жадну ціну. На торзі в Києві продають вже й лушпину з бараболь – за дуже високу ціну. Голодні люди нападають на склади поживи. Більшовицька преса чим раз частіше нотує такі факти й називає їх ділом бандитів. Правительство побільшило «ударні відділи», зложені із жовнірів середньої Росії, які є дуже ворожо настроєні до населення України».
У ці поминальні дні тисячі закарпатців – діти, а переважно онуки і правнуки тих, хто зберіг на генетичному рівні пам’ять про страшну трагедію українського народу, цієї суботи, 28 листопада, традиційно прийдуть до храмів, де відбудуться панахиди, на центральні вулиці міст і селищ краю на мітинги-реквієми, щоб особисто запалити свічку пам’яті за передчасно вбитими голодом та ненародженими внаслідок цього мільйонами українців.
Василь Ільницький
Інформаційно-видавничий центр
