Доказова медицина – це наука, а наука повинна розвінчувати міфи

Практичні лікарі в своїй повсякденній діяльності часто зіштовхуються із необхідністю розвіяти певні міфи в голові пацієнта, оскільки ці міфи часто сприймаються ним як реальність. Це стосується лікарів будь-якого фаху, хіба що лікар-патологоанатом жодних міфів в головах своїх пацієнтів вже не розвінчує – його «клієнти – пацієнти» потрапляють до нього вже мертвими. Причому інколи трапляється, що саме якийсь із так званих «медичних міфів», якщо в нього свято вірити, вкорочує життя цьому «вірнику». Отже, ці міфи заслуговують на те, щоб про них говорили, адже розвінчати такий міф – це справді актуально. Сьогодні мова піде про міфи та реальність щодо шлунку та кишківника, напівжартівливо – «Міфологія в гастроентерології».

Перше, на що слід звернути увагу, це на біль. Прийнято вважати, що серйозні хвороби шлунка чи кишківника завжди супроводжуються болем, що не може бути онкологічного захворювання, якщо нема болю. Це міф! Насправді це не так. Часто навіть таке серйозне захворювання як рак шлунка на початку проявляється не больовим синдромом, а нудотою, інколи блюванням, печією, загальною слабкістю, втратою апетиту, аж до відрази до деяких продуктів, а вже потім до цієї картини приєднується біль  та схуднення. Різноманітність клінічних проявів залежить насамперед від локалізації патологічного вогнища, патогістологічної структури пухлини та сукупності інших зовнішніх та внутрішніх чинників. Щодо кишківника, то тут ще прозаїчніше, оскільки біль може бути як при органічних, так і при функціональних захворюваннях кишківника. При цьому таке захворювання, як синдром подразненого кишківника, часто має клінічну картину, різноманітнішу ніж деякі запальні захворювання. Розібратися в природі того чи іншого болю в шлунково-кишковому тракті (ШКТ), достовірно вияснити його причини, провести диференційну діагностику (щоб призначити відповідне лікування) допомагають лабораторні тести та інструментальні методи обстеження (сонографія, ендоскопія тощо). Без результатів цих методів дослідження, як правило, неможливо достовірно верифікувати діагноз, а відтак і призначити лікування. Тому міф про біль в ШКТ розвінчується беззаперечними фактами, що грунтуються на доказовій медицині.

Міф №2 в гастроентерології – мій улюблений – стосується більше дієтології. Чомусь вважають, що дієта при гастритах – це харчування лише кашами. Насправді, дієтичне харчування хворих на гастрит, як і пацієнтів з іншими запальними захворюваннями слизової ШКТ (дуоденіти, ентерити, коліти) сприяє загоєнню слизової оболонки шлунку та кишківника. Однак це не означає, що потрібно їсти лише каші. Харчовий раціон повинен бути різноманітним та включати в себе продукти, які містять білок, вітаміни і мінерали. Безперечно, при наявності запалення  важливо споживати таку їжу, яка не травмує слизову оболонку, тобто дотримуватися принципу щадіння органу, бо при запаленні є надмірна чутливість, гіперемія, набряк, може бути навіть кровоточивість із запалених ділянок. Тому необхідне щадіння – і механічне, і термічне, і хімічне. Це означає, що потрібно уникати продуктів, які містять грубу клітковину, жири, лактозу та алкоголь. Однак це не означає, що потрібно їсти тільки супи та пюре. Наприклад, можна їсти м'ясо, птицю, рибу, яйця, каші, фрукти та овочі без шкірки та без насіння.

І ще один із найпоширеніших міфів в гастроентерології – міф №3 – стосується інфекції Helicobacter pylori. Багато пацієнтів вважає, що ця бактерія є у всіх, тому її не потрібно знищувати, до того ж ніхто не застрахований від реінфекції (повторного зараження). І справді, для чого це лікувати?

Helicobacter pylori – це бактерія, яка є найчастішою причиною гастритів, дуоденітів, пептичної виразки, відомі навіть онкогенні штами цієї бактерії, що причетні до виникнення раку шлунка. Саме тому, світова медична спільнота сьогодні дотримується єдиного принципу: «Хороший хелікобактер – це мертвий хелікобактер!». Щодо хелікобактер-асоційованих захворювань, то гастроентерологи дотримуються рекомендацій Маастрихського консенсусу, згідно яких при виявленні хелікобактера в організмі обов’язковою є ерадикаційна протихелікобактерна терапія із застосуванням комбінації антибіотиків. Використання протихелікобактерних схем антибіотикотерапії – це доказова медицина, якою на сьогодні користується весь світ!

Наступний міф в гастроентерології – щодо здуття кишківника. Побутує думка, що надмірне газоутворення – це стан, який можна усунути лише дієтою, без медикаментозного втручання, для цього навіть не потрібна консультація лікаря. Реальність насправді така, що однієї лише дієти (без медикаментозних інтервенцій) буває достатньо вкрай рідко, переважно коли маємо справу з непереносимістю якогось одного продукту чи певної групи продуктів, тоді просте виключення цього продукту дійсно веде до покращення стану пацієнта. Однак набагато частіше трапляються ситуації, коли дієтичні обмеження виявляються неефективними, тоді пацієнт потребує якісного дообстеження з метою диференційної діагностики надмірного газоутворення. Йдеться, насамперед, про лабораторні методи дослідження, які дають можливість діагностувати бродильну чи гнилісну кишкову диспепсію, запальні процеси, надмірний бактерійний ріст або ферментну недостатність. Кожен з перерахованих причинних чинників вимагає призначення відповідного лікування, в тому числі й медикаментозного. Сама лише дієта виявиться неефективною.

Особлива увага в уявленнях пацієнтів-немедиків приділяється печінці. Це найбільший в організмі людини паренхіматозний орган, який виконує багаточисельні функції, направлені на забезпечення якісної життєдіяльності людини. Печінка - це своєрідна лабораторія в нашому організмі, де за хвилину відбувається близько 20 мільйонів хімічних реакцій. Тут зберігаються та переробляються поживні речовини. Зокрема глюкоза перетворюється на глікоген, а коли організму необхідна енергетична підтримка, йде зворотний процес. Синтезуються амінокислоти, білки. Одна із найважливіших функцій – детоксикація. Після проходження їжі через шлунково-кишковий тракт печінка розпізнає, знешкоджує та виводить з током жовчі усі небезпечні речовини. Побутує думка, що печінку потрібно щороку чистити, як побутовий фільтр. Відомо, що печінка є своєрідним щитом, який захищає організм від впливу різних негативних чинників та виконує дуже багато інших важливих функцій Але вона не є фільтром, вона не накопичує токсини! Для того, щоб печінка працювала як слід, треба насамперед нормалізувати усі її функції. Якщо вона працює правильно, то й «чистити» її не потрібно.

Ще один міф про печінку та запалення її паренхіми (гепатит): чомусь думають, що гепатит – це завжди заразно. Термін «Гепатит» означає наявність запалення в паренхімі печінки. Проте не кожне запалення має інфекційну природу, відповідно не кожен пацієнт з гепатитом є заразним. Безперечно, якщо у пацієнта гепатит вірусної етіології, тобто спричинений вірусом гепатиту А, чи В, С чи іншими вірусами, то так, це інфекційна хвороба, і лікувати її потрібно з врахуванням інфекційних агентів, що стали причиною цього стану. Але доволі часто ми зіштовхуємося з поняттям «стеатогепатит», тобто запалення тканини печінки, попередньо інфільтрованої жиром, це окрема стадія розвитку стеатотичної хвороби печінки, або як її називали ще недавно – неалкогольної жирової хвороби печінки. Такі гепатити незаразні, оскільки при них немає інфекційного агенту, їх причини не пов’язані з жодним збудником інфекційної хвороби. Або токсичні гепатити – ще один приклад, коли пацієнт не є заразним для оточуючих. У цьому випадку запалення паренхіми печінки викликано пошкоджуючим впливом якогось зовнішнього чинника. Це може бути алкоголь, наркотики, важкі метали, тривалий прийом окремих груп медикаментів. Тому фактом є те, що не кожен гепатит є інфекційним захворюванням.

Довершує нашу «чудову сімку» міфів в гастроентерології міф про інтервальне голодування, що на сьогодні стало вже модним трендом. Більшість поціновувачів цього тренду вважає, що голодування – це найкращий шлях до здоров’я печінки. Безперечно, що утримання від їжі деколи дуже корисне. Але суворе голодування може мати негативні наслідки як для печінки, так і для всього організму. Якщо між прийомами їжі є занадто великі часові проміжки, то виникають збої у роботі жовчного міхура. Жовч назбирується, стає густішою, але організм не має куди її витратити. Як наслідок, виникає сладж жовчі, ймовірне утворення жовчного каміння. Разом з тим, коли людина тривалий час голодує, організм починає сигналізувати про небезпеку і вже наступні порції страв перетворюються на жирові запаси – розвивається жирове переродження паренхіми печінки (стеатоз). Тож, перед тим як починати голодування, слід неодмінно порадитися з лікарем, чи це буде корисним у кожній конкретній клінічній ситуації. І головне – чи це безпечно? Бо у кожного терапевтичного методу, навіть в такого немедикаментозного як голодування, є свої чіткі показання та протипоказання. З позицій доказової медицини, «друзями» печінки є: правильне харчування, здоровий спосіб життя, щеплення проти гепатиту В. А також – дотримання санітарно-гігієнічних норм у стоматологічних та манікюрних кабінетах. І це не міфи, а факти!

Ще багато неоднозначних тверджень є в медицині. Важливо розібратися, де насправді маємо справу з міфом, а де – з реальністю. Розпізнати реальний факт завжди допомагає доказова медицина. Тому одним із завдань лікаря є донести до пацієнта справжні факти, а завданням викладача, який навчає лікарів, є обгрунтувати ці факти з позицій доказової медицини. Тільки таке обгрунтування дозволить повністю розвінчати ті міфи, що складалися в уявленнях пацієнтів впродовж не одного десятиліття.

Підготувала доц. Сніжана ФЕЙСА

• Навчально-науковий інститут післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки