Звернення доцента УжНУ й Оклендського університету Тараса Олексика до російських друзів у мережі Фейсбук

До російських друзів

Після закінчення останньої великої війни в 1946 році німецький лютеранський пастор Мартін Німеллер написав вірш-сповідь «Спочатку вони прийшли…», де описав повзучу нормальність, яка охопила населення Німеччини перед світовою війною. Брехня починалася з малого, поступово зростаючи, і врешті-решт стала приголомшливою та надто страшною, щоб протидіяти їй. Коли я вперше дізнався про вірш, він зворушив мене як урок історії. Історії, яка повинна була стати для нас уроком. Історії, яка ніколи не мала повторитися. Ми цей урок не засвоїли, а історія повторилася.

Те, що відбувається в Україні, глибоко особисте. Я виріс у невеликому містечку в Україні, в сусідній з нами квартирі мешкала сім’я літніх росіян. У мене був друг дитинства, який проводив літо зі своїми бабусею та дідусем у квартирі поверхом вище. Ми телефоном вітали один одного з днем народження 50 років поспіль. Для нас це завжди було чимось особистим, а не політичним. Спільні спогади про дитинство створюють міцний зв’язок, який важко розірвати, навіть якщо все пекло вирветься назовні. Протягом останнього десятиліття у мене з’явилося відчуття, що мій друг дедалі сильніше потрапляє в тенета обману, яким його живить пропаганда Путіна. Ми сперечалися і про СРСР, і про Крим, і про Донбас, і про Євросоюз, і про НАТО, і про все інше, але не припиняти спілкуватися. У глибині душі кожен з нас відчував, що якби ми продовжували спілкування, то ніколи б не було війни між нашими людьми.

Минулого тижня була моя черга зателефонувати йому знову. 23 лютого мій друг сказав мені, що загроза війни існує лише в уяві західних ЗМІ. Вранці 24-го я написав йому: Чому ти збрехав мені?

Потім настав шок. Вранці 24-го лютого російські танки почали переходити кордон. Російські балістичні ракети почали вражати цілі в українських містах. Сотні тисяч біженців, переважно жінок та дітей, почали тікати з країни, зі страхом невідомості, але чоловіки продовжували боротися. Героїчний опір, який чинив мій народ, здивував усіх на Заході. Передбачалося, що в України немає шансів. Ведучі новин розповідали, що країна паде протягом годин, днів, тижнів.

У цю темну годину я спостерігаю, як лють та рішучість мого народу зростає. Усі приєднуються до боротьби. Українці вступили в бій, незважаючи на колосальну перевагу ворога як у військовій техніці, так і в чисельності, і зробили щось, здавалося б, неможливе. Вони переконали світ, що чинитимуть опір, і їхній приклад надихнув світ. Я знаю, що ми переможемо. Цей божевільний з Росії хотів вторгнутися, щоб повалити наш уряд і встановити свій контроль над моїм народом, і це була його найбільша помилка. Ви можете воювати з урядами, але не можете воювати з народом.

Це сталося через бездіяльність мого друга в Росії і мільйонів подібних до нього. Їм збрехали, але вони дозволили цю брехню. Мало-помалу брехня проникла в їхні уми й заполонила їх. У цьому світі вивернутих дзеркал реальний світ перевернувся: спочатку їм казали, що українці гноблять російську мову. Тоді ними стали маніпулювати, запускаючи дезінформацію про НАТО та США. Потім почали казати, що українцями керують «нацисти і наркомани». Нарешті їм почали нав’язувати думку, що немає іншого вибору, окрім як демілітаризувати та денацифікувати сусідню націю, і жах почався.

З часом мільйони людей в Росії стали переконані, що ми вороги. Вони побудували гігантську ехо-камеру, де не чути жодних інших голосів. Голоси опозиції було приглушено або вимкнено. Нарешті, не залишилось нікого, хто б міг виступити з боку опозиції. ЗМІ повідомляють, що на думку багатьох росіян, їх несправедливо покарано санкціями за повномасштабне вторгнення їхнього уряду в Україну. Вони вважають, що не повинні страждати за дії своїх лідерів.

Дорогі мої російські друзі! Ви не ворог, ми вас не ненавидимо, але звинувачуватимемо вас, бо ви дозволили, щоб це сталося. Ви дозволили брехні проникнути у ваші уми й повільно перетворитися на повзучу нормальність, схожу на ту, яку пастор Німеллер описав у своїй поемі. Коли ви прокинулися від глибокої брехні вранці 24-го, вам було погано і страшно від побаченого, але це було те, що ви створили.

Якщо у вашому серці все ще залишилося співчуття, а в мозку бодай трохи здорового глузду, ще не пізно вчинити правильно. Зверніться до нас, скажіть, що ви з нами, і ми приймемо вашу допомогу. Давайте разом протистояти спільному ворогу. Я знаю багатьох, які зараз виходять, протестують і часто ризикують життям у протистояннях з поліцією в Москві, Санкт-Петербурзі та інших містах Росії. Ми поважаємо їхню хоробрість. Якщо ви зараз не в Росії, ви можете зробити ще багато чого: долучитися до антивоєнних акцій протесту, здійснити пожертву на користь України, відправити медичні товари, надати допомогу гуманітарним організаціям, прийняти біженців, боротися з пропагандою та переконувати інших.

У вас ще є час стати на правильний бік історії, але ви повинні діяти негайно, інакше вам доведеться вічно жити з почуттям провини, жалем і ганьбою, які ваші лідери принесли вашій нації.

 

• Суспільна діяльність