Цукровий діабет 2-го типу – проблема сьогодення
Цукровий діабет (ЦД) залишається важливою медико-соціальною проблемою насамперед внаслідок його високої поширеності. В Україні зареєстровано понад 1,3 млн. хворих на ЦД, у тому числі 1,1 млн. – на ЦД 2-го типу, причому щорічний приріст числа хворих на ЦД складає 4-5 %.
Науковий аналіз епідеміологічної ситуації (поширеність, захворюваність, смертність, летальність та очікувана тривалість життя ) щодо ЦД дає можливість оцінити значення цієї патології у структурі хронічних захворювань. Встановлення медико-соціальної значущості дозволяє обґрунтувати необхідність програм профілактики ЦД і його ускладнень у конкретному регіоні.
Соціальна значущість ЦД 2-го типу визначається високим ризиком розвитку тяжких хронічних мікро- та макросудинних ускладнень внаслідок хронічної гіперглікемії. Оскільки час від виникнення ЦД 2-го типу до його виявлення може становити 5-8 років, то вже на момент встановлення діагнозу до 50% хворих мають ті або інші ускладнення: ретинопатію – 35%, полінейропатію – 12%, нефропатію – 2%. Ризик розвитку гострого порушення мозкового кровообігу (ГПМК) серед хворих на ЦД є у 3,8 разу вищий, ніж в популяції загалом, хронічної ниркової недостатності (ХНН) – у 15-20 разів, сліпоти – у 10-20 разів.
Розвиток тяжких пізніх ускладнень зумовлює високу смертність хворих на ЦД, яка у 2-4 рази перевищує смертність у популяції. На тлі ЦД практично вдвічі підвищується ризик смерті від серцево-судинних захворювань (ССЗ) і ГПМК. Аналіз причин смерті при ЦД дає можливість виявити їх відмінності залежно від типу ЦД, тривалості захворювання і віку, в якому встановлений діагноз. В Закарпатській області дослідження з оцінки смертності і середньої тривалості життя (СТЖ) при ЦД не проводилися.
У зниженні частоти пізніх ускладнень ЦД і зменшенні смертності провідну роль відіграє компенсація вуглеводного обміну, оцінити стан якої можна за рівнем глікованого гемоглобіну (HbA1c). Зниження рівня HbA1c на 1 % вірогідно корелює з понад двохразовим збільшенням тривалості життя хворих на ЦД. Одним з основних шляхів контролю ЦД 2-го типу є призначення ефективної цукрознижувальної терапії (ЦЗТ). Побічна дія пероральних цукрознижувальних препаратів (ПЦЗП) чи їх комбінацій, насамперед ризик гіпоглікемічних реакцій, може впливати на розвиток пізніх судинних ускладнень і підвищувати смертність хворих на ЦД 2-го типу. Тому аналіз структури ЦЗТ хворих на ЦД 2-го типу представляє інтерес для оцінки адекватності здійснюваної медикаментозної допомоги і відповідності її сучасним вимогам.
Натомість попри безперечний прогрес і численні мультидисциплінарні фундаментальні і клінічні дослідження у вивченні глобальної проблеми ЦД, залишаються невирішеними і потребують подальшого вивчення аспекти ранньої діагностики, поширеності, патогенетичних механізмів, чинників ризику і лікувально-організаційних заходів, скерованих на зниження частоти діабетичних ускладнень.
Підготувала доц. Лариса НИКИТЮК
