Василь Петрович Мікловда - член-кореспондент Національної академії наук України, доктор економічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, завідувач кафедри економіки і підприємництва.
Василь Петрович Мікловда - член-кореспондент Національної академії наук України, доктор економічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, завідувач кафедри економіки і підприємництва.
- Василь Петрович, хотілося б почути про початок Вашої роботи в університеті та розвиток економічного факультету.
- Закінчивши Ужгородський державний університет в 1970 році, я був одним із перших випускників економічного факультету. Звичайно, що всіх випускників зараз не пригадаю, нас було близько п’ятдесяти і на той час, коли ми закінчували було три спеціальності: планування промисловості, фінанси і кредит, бухгалтерський облік та аналіз господарської діяльності.
Економічний факультет отримав свою назву в 1987 році, а до того називався заочним факультетом із вечірньою і заочною формами навчання. Вже в 1989 році, коли я був обраний деканом, нам вдалося відкрити денну форму навчання зі спеціальності бухгалтерський облік і аналіз господарської діяльності. У Москві Міністерство освіти СРСР надало дозвіл на відкриття такої спеціальності і на перший набір студентів нам виділили 20 місць державного замовлення. Можна сказати, що саме з 1989 року, економічний факультет почав зростати і тоді ми знаходилися на теперішньому математичному факультеті.
Дуже добре пам’ятаю, що у 1980 році було відкрито кафедру обліку і аналізу господарської діяльності, і поряд з цим кафедра економіки, планування і обліку, була розділена на дві частини – економіки і планування, на якій я був завідувачем кафедри та бухгалтерського обліку і аналізу господарської діяльності, де першим завідувачем було обрано доцента – М.П. Голика.
У 1990 році за денною формою навчання вдалося відкрити спеціальність фінанси і кредит, у 1991 році – економіку підприємства, а також відкрити спеціальність правознавство. Про це мало хто знає, але саме на економічному факультеті було юридичне відділення, на базі якого відкрили юридичний факультет.
Ще одним важливим етапом розвитку економічного факультету був 1991 рік, коли нам передали будинок колишньої політосвіти, площа Народна,3. Не буду приховувати, що на цей корпус було багато претендентів, адже саме в той час розпочався розподіл майна партії різним установам. Так як я був членом виконкому на громадських засадах, то особисто зайнявся цим питанням і наполіг, щоб у рішення виконкому записали, що будинок політ освіти за адресою площа Народна, 3, передати економічному факультету. Тоді вже ніхто нічого не міг зробити, бо було конкретно вказано, що кому потрібно передати. Вже в ті часи почались розмови, що там повинен бути ректорат.
Навіть пам’ятаю точну дату наше переходу, бо зазвичай у цей час брав відпустку, а тоді залишився, допоки економічний факультет не перейшов до нового корпусу. Звичайно, що там теж були проблеми, бо багато приміщень були зайняті різними громадськими установами, але поступово протягом року виселив всі ці організації.
Можу сказати, що коли зробили реконструкцію, то наш факультет був найкращим в Ужгородському державному університеті, тому що ми мали окремий корпус, всюди була чистота, студенти знали, що не можна смітити в аудиторіях, а також була заборона на жуйки. Своїм розпорядженням заборонив жувати жуйки під час занять і тоді приходили багато кореспондентів з питанням, що я собі дозволяю. Перед тим як видати таке розпорядження, я обійшов всіх студентів, всі групи без винятку і всі, за винятком одного, проголосували, що можна заборонити. Цим одним студентом, що виступив проти був Керецман і я сказав, чи готовий він в кінці тижня ходити по аудиторіях і чистити всі столи. Після цього він вибачився і теж погодився із такою забороною. І повірте, не знаю як зараз, але тоді жуйки клеїли повсюди, це була якась хвороба. Щоб ви знали, існує багато держав де заборонено жувати жуйки ідучи по місту, бо скажем кинувши на підлогу, згодом її треба відчищати. Думаю, запитавши студентів, всі скажуть, що це позитивно вплинуло, бо завжди залишаюсь прихильником того, що чисто не там де прибирають, а там де не смітять.
Ви вже знаєте, що коли прийшов Ф.Г. Ващук, то факультет переїхав на вул. Університетську, 14, але ще раз повторюсь, що коли нам дали корпус на площі Народній, 3, це було дуже серйозним поштовхом для розвитку факультету.
Напевно, І.М. Мешко говорив про те, що при створенні факультету в 1963 році було 3 кандидати економічних наук і через недостатню кількість не могли створити навіть і одної кафедри. Починаючи з 1971 року, було вже більше 10 кандидатів економічних наук, але жодного доктора наук. Згодом, у 1991 році захистили докторські дисертації – М.Ю. Рущак, 1992 – М.М. Бойко і В.І. Ярема, 1994 – М.А. Лєндєл, який після став деканом факультету міжнародних відносин, 1994 – В.П. Мікловда і М.І. Пітюлич. Як бачимо, так потрошки збагачувався склад економічного факультету і вже стало 6 докторів наук. Ні для кого не секрет, що може бути і дуже хороша база в університеті, але повинен бути викладач, який стає за кафедру і гарно, по науковому читає студентам лекції. Також, наш університет має 4-й рівень акредитації, завдяки великій кількості докторів наук, професорів. Щоб ви знали, був такий час, коли Ужгородський національний університет по відношенню кількості кандидатів та докторів наук до студентів був перший після Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. Зараз трошечки нижче, але все ж таки, ми залишаємось на хорошому рахунку серед інших університетів.
У 2000 році мене обрали членом-кореспондентом Національної академії наук України по відділенню економіки. До цього часу, ніхто в нашому університеті не був обраний членом-кореспондентом, тому що, як правило, обирали із науково-дослідних інститутів, а з університетів дуже рідко. На той час було 11 членів-кореспондентів і 10 із них були із науково-дослідних інститутів, і тільки я один із університету. Тоді це було дуже престижно, я мав стипендію у розмірі 3400 грн, а професор в той самий час одержував заробітну плату розміром 1600 грн. У 2001 році вдалося відкрити спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських дисертацій, в якій я був головою протягом 14 років і за цей час на ній захистилося 175 кандидатів економічних наук.
- Чому Ви обрали саме економіку?
- Справа в тому що навчаючись в школі був хорошим математиком, ходив на олімпіади і був схильний до думки, що поступатиму на математичний факультет. Але, якщо до 1965 року економічна спеціальність вважалась не престижною, то все змінилося. І бачите, як складається життя, думав, якщо закінчу математичний факультет, то буду лише вчителем, а цього, чесно кажучи, не дуже хотів. Можливо, я б обрав технічну спеціальність, але на той час таких спеціальностей в університеті не було.
- Як проходила Ваша підготовка до лекцій?
Свою роботу викладачем, пройшовши конкурс, я розпочав у 1971 році. Мені довірили читати 5 курсів і вважаю, що для мене це було дуже корисно. З першого року викладання, привчився практично не читати, так як готувався серйозно і все залишалося в голові, а на листочки занотовував деякі тези. Напевно, така велика кількість предметів, змусила відноситися до всіх лекцій серйозно і я всі пам’ятав. Викладач, який себе поважає, прийде на лекцію і скаже, що рекомендує, наприклад 4 навчальних посібники і повірте, що всі були ним опрацьовані. Звичайно, що є деякі викладачі, що читають тільки по одному підручнику і тільки він є правильним. Завжди вичитую всі лекції для студентів на стаціонарній формі навчання і вважаю, що цієї інформації достатньо, щоб отримати відмінний бал.
У молодому віці, все дається легше. Повірте, коли викладачем стають у 50 років, а коли у 20 років, то пам’ять зовсім різна. Скажем, особисто я читаю дуже повільно, але тільки один раз, а хтось навпаки читає швидко і по декілька разів, а у мене нема терпіння.
Другий рік викладацької діяльності був значно легший. Але всім викладачам і до тепер говорю, щоб не переживати, треба знати матеріал.
Веду до того, що підготовка до лекцій займає багато часу, але треба мати терпіння, щоб вивчити і знати, що у твоїй голові є більше інформації, ніж у студентів у аудиторії. Тут діло в тому, що цю роботу, обов’язково, потрібно любити.
-У Вас великий досвід роботи на економічному факультеті і на Вашу думку, якими якостями повинен володіти викладач?
В першу чергу - це любити і поважати студентів. Я завжди про це кажу, що ми є для студентів, а не вони для нас. Бо якщо не буде студентів, то для чого ми?
По-друге, викладач, який іде в аудиторію повинен досконало знати свій предмет. Хоча всіх деталей не можна знати, але володіти більшою кількістю інформації, ніж написано в підручнику або посібнику. До прикладу, в СРСР один раз в 5 років кожен викладач проходив курси підвищення кваліфікації. Одного разу, проходивши такі курси в Московському економічно-статистичному інституті, був здивований, коли дізнався, що одну дисципліну читають 10 викладачів і студент має змогу вибрати, до кого хоче піти. Одну і ту саму лекцію могли читати одночасно два викладачі на двох різних потоках. Кожен викладач був зацікавлений в тому, щоб обрали саме його. Також, досить здивувався, коли дізнався, що студент наперед знає тему лекції і дома має змогу по ній підготуватися, а на лекції вибирають питання, які цікаво розглянути із викладачем.
По-третє, важлива є якість самого викладача. Буває розумний викладач, але лінивий і він не хоче давати студентам тему на лекції і відповідно, задає важку тему на самостійне вивчення, а треба навпаки, адже в підручнику може бути написано 20 сторінок незрозумілого тексту, а викладач може викласти на 5 сторінках і студент все зрозуміє.
По-четверте, кожен викладач повинен не припиняти працювати над собою. Поважаюча себе людина ніколи не стоїть на місці і завжди розививається.
По-п’яте, бути науковцем. Знаєте, в чому різниця між вчителем в школі, викладачем у коледжі і викладачем в університеті. Вчитель і викладач у коледжі – вчать по підручнику, а викладач повинен наштовхувати та змусити студента думати, висловити свою точку зору. Наприклад, я можу сказати, що мені цей підручник не імпонує, але право висловити таку думку я маю, якщо знаю більше чим там написано або якщо написав свій підручник. Якщо тільки критикувати, а самому нічого не робити, то таке у вищій школі не годиться. В університеті студенту мало бути проінформованим і знати визначення, а також потрібно і самому над цим думати.
- Враховуючи Ваш досвід, щоб Ви порадили зараз для розвитку економічного факультету?
- Питання дуже складне. Раніше з 1995 до 2010 конкурси на економічні спеціальності були найвищі по університету, зараз, ви знаєте, що ввели всеукраїнський конкурс, який дає змогу вступати в будь-який університет. Звичайно це добре, але наприклад я проти того, що ввели всеукраїнський конкурс, що скажем хто поступає в університет Шевченка і до нас, то проходять одинаковий відбір. Все ж таки, на даному етапі, треба було як і раніше, щоб кожен університет мав свій конкурс. Тобто - це ідея непогана, за кордоном її застосовують давно, але дивлячись правді в очі, ми можемо сказати, що рівень підготовки дітей у сільських та міських школах дуже відрізняється. Хоч я і закінчував школу в селі Порошково і тоді не було репетиторів, але якщо була поставлена оцінка 5, то ти знав на неї. Зараз буває дитина має золоту медаль, а знань ніяких. В часи, коли я ходив до школи, то золотий медаліст був один на 5 років і його знали всі учні.
Найголовніше для початку будь-якої справи – це фундамент, бо без нього нікуди. Будуючи будинок ми починаємо із фундаменту і саме від нього залежить якість, а так само відбувається із студентами.
Розвиток факультету, насамперед пов’язаний із бажанням студентів вчитися і здобувати ці спеціальності, які наразі існують на економічному факультеті. У нас дуже хороші спеціальності, з якими в майбутньому легко знайти роботу. Я не хочу критикувати, до прикладу міжнародні економічні відносини, але запитайте студентів, як важко після закінчення влаштуватися на роботу. Не подумайте, що я прихильник влади в СРСР, але тоді існував чіткий розподіл, де після закінчення університету направляли на роботу, забезпечували житлом.
Вважаю, що в нас на факультеті достатньо спеціалізацій і спеціальностей, наразі не має потреби їх розширювати. На жаль, зараз не вистачає аудиторій, але це загально-університетська проблема.
Дуже і дуже важливим аспектом розвитку є підготовка професорсько-викладацького складу. Зараз досить важко викладачам видавати статті за кордоном, в СРСР це було набагато простіше, адже друкували безкоштовно і ще можна було отримати гонорар. Я написав свою першу маленьку книжку приблизно 100 сторінок, здав у видавництво і одержав гонорар у розмірі 1250 карбованців, і на той час – це були величезні гроші. Зараз, якщо нема матеріальної підтримки, то наукою займатися самостійно дуже складно.
- Дякуємо за цікаве інтерв’ю!
