Як народжується драниця: УжНУ провів міжнародний воркшоп проєкту DRANICA.24
Збереження традиційних ремесел, що формували культурну самобутність прикордонних територій упродовж століть, стало головною метою міжнародного проєкту DRANICA.24.«Промоція дерев'яних виробів як елементів нематеріальної культурної спадщини Карпатського Єврорегіону. Технічний посібник з традиційної обробки деревини». У його межах команда Ужгородського національного університету провела свій перший відкритий воркшоп. Учасники мали нагоду ознайомитися з давніми технологіями виготовлення драниці –покрівельного матеріалу, який століттями використовували в народній архітектурі Карпат. Захід відбувся в селі Синевирська Поляна на Міжгірщині.
Нагадаємо, проєкт передбачає вивчення традиційних технік та інструментів деревообробки, документування ремісничих практик, проведення тематичних заходів і популяризацію культурного та туристичного потенціалу регіону. Водночас ініціатива покликана зміцнити співпрацю між громадами та сприяти розвитку партнерських зв’язків між Україною та країнами Європейського Союзу.
Наразі вже завершився перший етап DRANICA.24, присвячений дослідженню традицій деревообробки, документуванню давніх технік, інструментів і ремісничих навичок. Також у межах проєкту відбувся перший міжнародний воркшоп у Румунії.
Основна частина заходів відбулася в урочищі «Вівчарський хутір» – місці, де відвідувачі мають змогу познайомитися з карпатським вівчарством, традиціями сироваріння, Музеєм природи та старовинним будинком-музеєм вівчаря. Зустрів учасників воркшопу власник хутору – місцевий підприємець та майстер з виготовлення дерев’яних будинків Іван Яцько.
Екскурсію для учасників провела Мар’яна Місик. У Музеї природи гості ознайомилися з різноманіттям тваринного світу Карпатського регіону. Експозиція представляє характерних мешканців місцевих лісів – ведмедів, оленів, диких свиней, лісових котів, рисей, а також багатьох інших представників фауни. Відвідувачі дізналися більше про особливості їхнього життя, поведінки та роль у природних екосистемах.
Надалі учасники перейшли до практичної частини воркшопу – знайомства з давніми технологіями виготовлення драниці. Майстер Іван Рошинець показав будинок вівчаря, який нещодавно перекрили новою драницею. За його словами, хаті близько 150 років, а на територію «Вівчарського хутору» її перенесли з високогірної полонини.
«Колись тут жило до десяти, а може, й більше людей. Це 150-річна хата, яка стояла високо в горах. Ми її розібрали, щоб законсервувати та створити музей – хату вівчаря», – розповів майстер.
Він також звернув увагу на особливості тогочасного житла: невеликі віконця та відсутність димаря, адже за їхні розміри й наявність колись доводилося сплачувати податки. Будинок будувався без єдиного цвяха. Усередині хати була піч, де зазвичай спали бабуся й дідусь, ліжко для батьків і лави вздовж стін, на яких спали діти. У холодну пору до оселі нерідко заносили й новонароджених ягнят.
Окрему увагу учасників приділили технології виготовлення драниці. Майстер пояснив, що для цього підходила не будь-яка смерека. «Вона мала рости в горах, бути рівною, високою і без сучків. Дуже важливо, щоб річні кільця були більш-менш однаковими з усіх боків, тоді деревину не крутить і не викривляє», – зазначив він.
Найціннішою вважалася деревина зі смерек, які росли в суворих умовах на кам'янистих схилах. Через повільний ріст вона була щільнішою та міцнішою. Рубали такі дерева лише взимку – у грудні, січні та лютому, коли рух соку в деревині сповільнювався, а смола залишалася всередині стовбура. Саме завдяки цьому деревина довше зберігалася.
Майстер розповів, що після заготівлі смереку обкоровували, розрізали на заготовки й уже потім виготовляли покрівельний матеріал. Для ґонту використовували заготовки довжиною близько 40 сантиметрів, для драниці – до 75 сантиметрів.
«Навіть зараз, коли є сучасні верстати, драницю не розпилюють, а розколюють. У цьому весь секрет: деревина розходиться вздовж волокон, тому служить значно довше», – підсумував пан Іван.
Наостанок учасники завітали до Музею лісу і сплаву. Таких музеїв у світі лише два – в Україні та Канаді. Тут вони дізналися більше про працю карпатських лісорубів і бокорашів – майстрів, які сплавляли деревину гірськими річками. Експозиція музею поєднує автентичні предмети побуту, робочі інструменти та світлини, що відтворюють атмосферу життя і праці людей, чия діяльність упродовж століть була невід'ємною частиною історії Карпат.
Проведення таких воркшопів є одним із ключових інструментів проєкту DRANICA.24, адже дає змогу не лише документувати традиційні ремесла, а й популяризувати їх серед ширшої аудиторії. Завдяки поєднанню наукових досліджень, практичних демонстрацій та міжнародної співпраці проєкт сприяє збереженню унікальних знань і навичок, що становлять важливу частину спільної культурної спадщини прикордонного регіону.
Ганна Фельцан,
Інформаційно-видавничий центр
