World Conference on Lung Cancer 2020: нове у лікуванні місцево-поширеного/метастатичного недиференційованого раку легень
Пембролізумаб є гуманізованим моноклональним антитілом, що блокує взаємодію між рецептором запрограмованої смерті клітин-1 (programmed cell death-1 — PD-1), та лігандами рецептора запрограмованої смерті клітин-1 і -2 (programmed cell death-ligand-1, -2 — PD-L1, PD-L2), запускаючи інгібування імунної відповіді, опосередкованої PD-1, включаючи протипухлинну імунну відповідь.
Зв’язування PD-L1 і PD-L2 із рецептором PD-1, що міститься у T-клітинах, інгібує проліферацію Т-клітин і продукцію цитокінів. Активізація PD-1 ліганда відбувається у деяких пухлинах, і передача сигналів цим шляхом може спричиняти гальмування активного Т-лімфоцитарного контролю пухлин.
У дослідженні KEYNOTE-189 вивчалася ефективність застосування пембролізумабу разом з пеметрекседом та платиновмісними препаратами порівняно з лише хіміотерапією через 4 роки спостереження, а в KEYNOTE-042 ефективність застосування пембролізумабу у якості першої лінії терапії порівнювалася із хіміотерапією на основі препаратів платини у пацієнтів з місцево-поширеним/метастатичним недиференційованим раком легень (НДРЛ).
Пацієнтів рандомізували (2:1) на дві групи: перша група отримувала пембролізумаб у дозі 200 мг внутрішньовенно, друга — плацебо протягом 35 циклів лікування (2 роки). Усі пацієнти отримували пеметрексед та карбоплатин або цисплатин на вибір дослідника протягом 4 циклів з подальшою підтримуючою терапією пеметрекседом. Лікування тривало до рентгенологічного прогресування захворювання або неприпустимої токсичності. Перехід з плацебо в комбінації з хіміотерапією на монотерапію пембролізумабом був дозволений після прогресування захворювання. Пацієнти, у яких спостерігалися стабілізація захворювання або покращення на початковому етапі лікування або після переходу на пембролізумаб, а потім погіршення у будь-який час протягом періоду спостереження, могли отримувати пембролізумаб у якості другого курсу лікування (17 циклів).
У ході дослідження було рандомізовано 1274 пацієнти (пембролізумаб, n=637; хіміотерапія, n=637). Станом на 21 лютого 2020 р. медіана часу від рандомізації до моменту збору даних становила 46,9 (35,8‒62,1) міс. Побічні реакції 3–5-го ступеня, пов’язані з лікуванням, відмічали у 120 (18,9%) пацієнтів, що отримували пембролізумаб, порівняно з 256 пацієнтами (41,6%) у групі хіміотерапії. 102 пацієнти пройшли 35 циклів (~2 роки) терапії пембролізумабом. У 86 зі 102 (84,3%) пацієнтів була зафіксована повна (n=2) або часткова відповідь (n=84). На момент аналізу 80 зі 102 (78,4%) пацієнтів були живими. Однорічна ЗВ після завершення 35 циклів становила 91,1% у пацієнтів з PD-L1 TPS ≥1%. Серед 26 пацієнтів, які отримували пембролізумаб у якості другого курсу терапії рівень об’єктивної відповіді після початку лікування другим курсом становив 15,4% (у всіх було відмічено часткову відповідь), а частота контролю захворювання (повна відповідь + часткова відповідь + стабілізація перебігу захворювання) становила 76,9%. 21 з 26 (80,8%) пацієнтів були живими після моменту збору даних.
Під час довготривалого спостереження монотерапія першого ряду пембролізумабом продовжувала демонструвати покращення результатів ЗВ, рівня об’єктивної відповіді у порівнянні з хіміотерапією на основі платини у пацієнтів з місцево-поширеним/метастатичним PD-L1-позитивним НДРЛ без чутливих мутацій EGFR/ALK. При цьому профіль безпеки був керованим. Пацієнти, які пройшли 35 циклів терапії пембролізумабом, мали стійку відповідь на лікування, і проведення другого курсу терапії пембролізумабом було пов’язане з протипухлинною активністю. Ці висновки свідчать на користь застосування пембролізумабу в якості першої лінії терапії у пацієнтів з місцево-поширеним/метастатичним PD-L1-позитивним НДРЛ без чутливих мутацій EGFR/ALK.
