Що таке дифтерія?
Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок.
Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин. Джерело інфекції — хвора людина чи носій Corynebacterium diphtheriae, які виділяють токсигенні штами збудника.
Дифтерія передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом, факторами передавання також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, у результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.
Симптоми дифтерії
Інкубаційний період дифтерії становить 2–10 днів.
Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу та/чи обтурації дихальних шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та приєднання вторинних інфекцій.
Захворювання на дифтерію може мати такі прояви:
- біль у горлі;
- підвищена температура, лихоманка;
- набряк слизової оболонки ротоглотки;
- наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;
- набряк шиї;
- збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
Виділяють різні форми захворювання.
Дифтерія носа: серозно-геморагічні, гнійні чи гнійно-геморагічні виділення з носа, незначне поширення фібринозних плівок (в основному перетинка носа); зрідка — загальні симптоми.
Дифтерія глотки: найчастіша форма; неприємний запах з рота, біль у горлі, труднощі під час ковтання, слинотеча, збільшені болючі регіональні лімфатичні вузли, у тяжких випадках — масивний набряк м’яких тканин шиї (bull neck, бичача шия). У пацієнтів з обструкцією дихальних шляхів — участь допоміжних дихальних м’язів, інколи ціаноз. Існує ризик аспірації відірваних фрагментів фібринозних плівок і асфіксії. Фібринозні плівки, спочатку білі, потім сіро-коричневі, з’являються впродовж 2–3 днів, укривають піднебінні мигдалики, задню стінку глотки, м’яке піднебіння; слизова оболонка глотки незначно гіперемована і набрякла.
Дифтерія гортані і трахеї: як правило, внаслідок поширення процесу з глотки; фібринозні плівки і набряк слизової оболонки спричиняють звуження просвіту дихальних шляхів. Симптоми: захриплість, афонія, дзвінкий «гавкаючий» кашель, задишка.
Дифтерія шкіри: ранева інфекція; хронічна виразка, яка не гоїться, вкрита брудно-сірим нальотом або заповнена некротичними масами, зрідка — симптоми системної дії токсину.
Ускладнення
Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. До дії токсину чутливі майже всі органи, але найбільш вразливими є серце, нирки, наднирники, нервова система. Унаслідок дії токсину порушується синтез білка клітинами, що призводить до гибелі клітини.
Ускладнення від дифтерії можуть включати: обструкцію дихальних шляхів; інфекційно-токсичний шок; пошкодження серцевого м’яза (міокардит); ураження нервової системи; нефрозонефрит; дихальну недостатність, бактеріальну пневмонію.
Лікування дифтерії
Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають невідкладній обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки, яка пригнічує дифтерійний токсин у крові.
Профілактика дифтерії
Попередити розвиток небезпечних ускладнень можна завдяки вакцинації дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень, і ревакцинації дорослих кожні 10 років.
Вакцинація АКДП вакциною здійснюється у: 2 місяці (перше щеплення), 4 місяці (друге щеплення), 6 місяців (третє щеплення). У 18 місяців проводиться ревакцинація.
Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі — АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (далі — АДП-М).
Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.
_thumb_wide.jpg)
