40 років Чорнобильської катастрофи: ціна помилки і сила людей
У 2026 році минає 40 років від дня аварії на Чорнобильській атомній електростанції — найбільшої техногенної катастрофи в історії людства. 26 квітня 1986 року під час експерименту на четвертому енергоблоці сталися два вибухи, які спричинили викид радіоактивних речовин в атмосферу. Радіоактивна хмара поширилася далеко за межі України, а наслідки трагедії відчутні й досі.
Аварія кардинально змінила підходи до ядерної безпеки у світі та стала викликом для науки, медицини й екології. Радіоактивні ізотопи забруднили значні території, проникли у воду й ґрунти. За кількістю постраждалих Україна посідає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу.
Особливе місце у збереженні пам’яті про ці події посідають ліквідатори аварії. Серед них — і представники Ужгородського національного університету: доктори медичних наук, заслужені лікарі України — Михайло Іванович Фатула (1932–2024) та Олександр Олександрович Болдижар.
У спогадах, оприлюднених до 35-річчя трагедії, вони залишили свідчення про роботу в екстремальних умовах.
«З 8 години ранку я розпочинав роботу у стаціонарі, оглядав 20–25 хворих, потім йшов у поліклініку… Кожної другої ночі мене будив черговий лікар, і я терміново йшов на консультацію. Ближче до шостої засинав, а вже о сьомій необхідно було вставати і збиратися на роботу. У такому режимі ми працювали щодня, без вихідних», — згадував Михайло Фатула.
Він також розповідав про виїзди до Прип’яті у складі оперативних груп та про свій «Чорнобильський щоденник», який десятиліттями залишався неопублікованим: «Я сів читати… і поринув у світ Чорнобиля і Прип’яті. Подумав: поки, з Божої ласки, живу, повинен опублікувати його у пам’ять про тих моїх колег, з ким працював і кого вже немає серед живих».
Олександр Болдижар працював лікарем-радіологом у військовому підрозділі. Його бригада здійснювала радіаційну розвідку, вимірюючи рівень забруднення на території зони. За його словами, радіаційний фон міг змінюватися кілька разів на день через погодні умови та особливості ґрунтів. Люди працювали у вкрай складних умовах — часто без належного захисту, ризикуючи здоров’ям заради ліквідації наслідків аварії:
«Бригада радіологічної розвідки об’їздила об’єкти радіаційної зони і вимірювала рівень радіації, який дуже швидко змінювався… Люди працювали в різних умовах — на очистці реакторного цеху, на даху реактора. Із захисту мали тільки маску “лепесток” та звичайний одяг».
Сьогодні, через 40 років після катастрофи, Чорнобиль залишається не лише символом трагедії, а й нагадуванням про відповідальність людства перед майбутніми поколіннями. Це урок про ціну помилок і водночас — про силу людей, які стали на захист життя.
Пам’ять про Чорнобиль об’єднує покоління та спонукає до осмислення нових викликів у сфері безпеки, науки й екології. Історії ліквідаторів, зокрема науковців та медиків УжНУ, є важливою частиною цієї пам’яті — свідченням мужності, професіоналізму та людяності.
Інформаційно-видавничий центр
