Faculty of Engineering and Technology

Історія інженерно-технічного факультету: традиція, що працює на майбутнє

Витоки інженерно-технічного факультету Ужгородського університету сягають 1960 року, коли в розпочав роботу загальнотехнічний факультет. Його поява була відповіддю на потребу промисловості Закарпаття у кваліфікованих інженерах. Тут студенти здобували фундаментальну та загальнотехнічну підготовку, а після третього курсу продовжували навчання в інших закладах вищої освіти України. Для молоді краю це відкривало шлях до технічних професій, а для університету стало початком накопичення досвіду інженерної освіти, формування викладацького середовища та зв’язків із виробництвом.

Діяльність загальнотехнічного факультету підготувала ґрунт для наступного етапу. Наступність зберігалася у професійному досвіді викладачів, у традиції ґрунтовної природничої підготовки, у розумінні потреб регіону. Одним із тих, хто поєднав ці періоди, був Юрій Юрійович Рубіш – науковець і педагог, чия багаторічна праця на загальнотехнічному факультеті стала основою його подальшої діяльності як організатора та першого декана інженерно-технічного факультету. У 1991 році цей досвід отримав нове втілення – університет розпочав розбудову окремого факультету з власними напрямами фахової інженерної підготовки.

Інженерно-технічний факультет було створено 7 березня 1991 року наказом № 139-05. Уже 1 вересня до навчання приступили перші п’ятдесят студентів – дві академічні групи за спеціальностями «Технологія машинобудування» та «Приладобудування». Новий підрозділ починав свою роботу в рік проголошення незалежності України, коли перед вищою школою відкривалися можливості самостійного розвитку й водночас поставали складні завдання суспільних та економічних змін.

Ініціатива створення факультету, підтримана ректором Володимиром Сливкою, об’єднала зусилля Юрія Рубіша, Івана Короля, Івана Туряниці та інших колег, які взяли на себе розбудову нового підрозділу – формування його колективу, організацію навчання та закладання основ подальшого розвитку інженерної освіти в університеті. Потрібно було сформувати колектив, організувати навчальний процес, розвивати лабораторну базу й визначити напрями, у яких університет міг забезпечити якісну інженерну освіту. За першими наборами студентів стояла щоденна робота людей, які брали на себе відповідальність за майбутнє нового факультету.

У 1991–2005 роках факультет очолював Юрій Юрійович Рубіш. Випускник Київського державного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Механіка», кандидат фізико-математичних наук, він мав досвід викладання технічних дисциплін та організації навчання. На період його деканства припало становлення основної структури ІТФ – створення кафедр, розширення спеціальностей і формування колективів, які забезпечили подальший розвиток факультету.

Першою у 1991 році була створена кафедра природничих дисциплін, очолювана Іваном Юрійовичем Королем. Вона забезпечувала фундаментальну підготовку майбутніх інженерів. У 1993 році кафедра отримала назву кафедри математичного моделювання. Її розвиток відображав поступове зростання ролі математичних методів і обчислень у розв’язанні технічних завдань.

Паралельно формувалися кафедри, які закладали основу фахової інженерної підготовки: у 1992 році було засновано кафедру приладобудування, яку очолив Іван Іванович Туряниця, а 27 червня 1993 року – кафедру технології машинобудування під керівництвом Юрія Юрійовича Жигуца. Їхнє становлення поєднувало формування викладацьких колективів, розбудову навчальних лабораторій і розвиток прикладних досліджень. Майбутні інженери опановували конструювання, матеріалознавство, вимірювальну техніку та виробничі технології, вчилися пов’язувати теоретичні знання з практичними завданнями створення машин і приладів. У цій спільній навчальній та науковій роботі поступово утверджувалося професійне обличчя факультету.

У травні 1994 року до його структури увійшла кафедра промислової електроніки, створена на базі спеціального конструкторсько-технологічного бюро засобів оптичної обробки інформації та інфрачервоної техніки «Квант». Її засновником і першим завідувачем став Олег Васильович Лукша, а з 2001 року кафедру очолив Іван Іванович Опачко. Поєднання навчальної роботи з досвідом конструкторського бюро зміцнило зв’язок між університетською наукою та практичним створенням техніки.

Нову сторінку в історії факультету відкрило створення у 1995 році кафедри міського будівництва та господарства. Її першим завідувачем став Микола Романович Хархаліс, під керівництвом якого розпочалося становлення будівельного напряму підготовки. Відтоді факультет готував фахівців для розвитку поселень, проєктування будівель та організації будівництва. Цей напрям мав особливе значення для Закарпаття, де інженерні рішення потребують уваги до природних умов, історичної забудови й особливостей розселення. Підготовка інженерів-будівельників поєднувала вміння формувати цілісне міське середовище та грамотно вписувати в нього окрему споруду, узгоджуючи її з навколишньою забудовою, природним ландшафтом і потребами людей.

Таким чином, уже впродовж першого десятиліття факультет суттєво розширив межі своєї діяльності. Поряд із машинобудуванням і приладобудуванням утвердилися електроніка та будівництво. Різні спеціальності об’єднувала спільна основа – фундаментальні знання, технічна точність і здатність застосовувати теорію до практичних завдань.

На початку нового століття дедалі вагомішою складовою інженерної освіти ставали комп’ютерні технології. У 2004 році кафедру математичного моделювання перейменували на кафедру комп’ютерних систем та мереж, розпочавши підготовку за напрямом комп’ютерної інженерії. У 2017 році кафедру очолив Петро Петрович Горват, продовживши справу її багаторічного керівника Івана Юрійовича Короля. Розвиток цього напряму розширив можливості факультету в галузі, яка стрімко змінювала виробництво, наукові дослідження та повсякденне життя, доповнивши традиційну інженерну підготовку вивченням комп’ютерних систем, мереж і програмного забезпечення.

У 2005 році деканом став Іван Іванович Туряниця, який очолював факультет до 2022 року. Він належав до колективу ІТФ від початку його діяльності й добре знав як здобутки, так і потреби підрозділу. Кандидат фізико-математичних наук, доцент, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Іван Туряниця поєднував досвід науковця, викладача та керівника кафедри приладобудування.

За його деканства факультет продовжив розвиватися як багатопрофільний осередок інженерної освіти. Зберігаючи фундаментальну підготовку, колектив оновлював зміст навчання відповідно до технологічних змін. Дедалі тісніше перепліталися механіка, електроніка, автоматизація та комп’ютерні технології. Від майбутнього інженера вимагалося вміння бачити взаємозв’язки між ними, працювати із сучасним обладнанням і програмними засобами, знаходити рішення на перетині кількох галузей.

Сформувалася система підготовки за п’ятьма основними напрямами: комп’ютерною інженерією, прикладною механікою, автоматизацією та комп’ютерно-інтегрованими технологіями, електронікою, будівництвом та цивільною інженерією. Кожен із них спирався на досвід відповідної кафедри, її викладачів, дослідницькі напрацювання та професійні контакти.

Важливе місце у підготовці майбутніх інженерів посідала співпраця факультету з виробничими підприємствами, ІТ-компаніями та проєктними організаціями, завдяки якій навчання набувало практичного змісту й відкривало студентам різні шляхи професійної реалізації. Під час виробничих практик, виконання курсових і кваліфікаційних робіт студенти знайомилися з технологічними процесами, опановували професійні інструменти та вчилися застосовувати набуті знання до конкретних інженерних завдань. Спілкування з досвідченими фахівцями допомагало їм краще усвідомити відповідальність за власні рішення, визначитися з професійними інтересами й зробити перші кроки до працевлаштування. Водночас постійний діалог із роботодавцями давав факультету змогу враховувати зміни у виробництві, оновлювати зміст освітніх програм і готувати випускників до вимог сучасного професійного середовища.

Важливою складовою навчання залишалася взаємодія з виробництвом. Виробничі практики, виконання курсових і кваліфікаційних робіт, знайомство з технологічними процесами допомагали студентам розуміти майбутню професію ще до отримання диплома. Для факультету такі зв’язки були джерелом зворотного зв’язку: потреби роботодавців давали змогу точніше визначати, яких знань і навичок потребує молодий фахівець.

Поряд із навчанням розвивалася студентська наукова та інноваційна діяльність, відкриваючи простір для самостійного пошуку й реалізації власних задумів. Участь у дослідженнях, конференціях, наукових школах, олімпіадах і конкурсах допомагала майбутнім інженерам поглиблювати знання, обстоювати свої рішення та переймати досвід науковців і практиків. Робота над стартапами й участь у хакатонах давали змогу пройти шлях від ідеї до прототипу, поєднати зусилля в команді та випробувати розробки на конкретних завданнях. Водночас формувалися спільні факультетські традиції – День інженера, посвята першокурсників, спортивні та громадські заходи, які зближували студентів різних спеціальностей і поколінь, зміцнюючи відчуття належності до факультетської спільноти.

Від травня 2022 року інженерно-технічний факультет очолює Йолана Миколаївна Голик – кандидатка технічних наук, доцентка, членкиня Спілки урбаністів України. До призначення деканкою вона майже десять років керувала кафедрою міського будівництва та господарства. Досвід роботи з викладацьким колективом, організації фахової підготовки та розвитку професійних зв’язків став основою її діяльності на рівні всього факультету.

Новий період керівництва розпочався в умовах повномасштабної війни. Перед інженерною освітою особливо гостро постали питання відновлення виробництва, житла й інфраструктури, ефективного використання ресурсів та підготовки кадрів для підприємств, які продовжують роботу або переміщують свої потужності. Для факультету це означає необхідність поєднувати безперервність навчання з увагою до нових професійних завдань.

Сучасний розвиток ІТФ пов’язаний з оновленням освітніх програм, застосуванням цифрових засобів проєктування й моделювання, поглибленням практичної підготовки. Співпраця з виробничими підприємствами, проєктними організаціями та закордонними університетами розширює можливості студентів і викладачів. Залучення фахівців-практиків до освітнього процесу, використання сучасного обладнання та обмін досвідом допомагають підтримувати зв’язок навчання з професійним середовищем.

За десятиліття існування факультету змінилися технології, назви спеціальностей та інструменти інженерної праці, проте незмінними залишилися вимогливість до знань, повага до професії та відповідальність за результат. Розвиток факультету став спільною справою кількох поколінь керівників, викладачів, науковців, інженерів, лаборантів і студентів, які передавали досвід, підтримували нові ідеї та послідовно розширювали можливості інженерної освіти. Завдяки цій щоденній праці початковий задум набув сили освітньої традиції, що зберігає наступність поколінь і водночас залишається відкритою до змін.

Історія інженерно-технічного факультету триває там, де університетські знання набувають матеріальної форми: у спроєктованій будівлі, надійному приладі, налагодженому виробництві, комп’ютерній системі, що допомагає людям працювати. Сьогодні до цих завдань додається відбудова України – справа, яка потребуватиме точності розрахунку, сміливості думки й особистої відповідальності. Готуючи інженерів, факультет робить свій внесок у майбутнє, яке належить спроєктувати, збудувати й зберегти.