Археологічний музей УжНУ

ІСТОРІЯ МУЗЕЮ ТА ФОРМУВАННЯ ЙОГО КОЛЕКЦІЇ

У продовж десятиліть діяльності археологічної експедиції Ужгородського університету у сховищах НДІ карпатознавства накопичилось чимало історико-культурних цінностей від палеоліту до пізнього середньовіччя, тому назріла потреба у гідному представленні цього матеріалу. Відтак, рішенням керівництва вишу 9 березня 2004 року було створено Археологічний музей.

Одним із основних напрямків його роботи стала допомога в організації навчально-виховного процесу. Музей відкрив можливість викладачам та студентам факультету історії та міжнародних відносин використовувати експозиційний та фондовий матеріал у навчанні. Співробітники проводять наукову-дослідну діяльність, займаються комплектування музейних зібрань та пам’яткоохоронною роботою. Окрім цього працівники музею проводять обстеження, дослідження та атрибуцію пам’яток археології, дають рекомендації щодо їх збереження. Зрештою, Археологічний музей пропагує та популяризує досягнення археологічної науки вишу.

Початок археологічних пошуків Ужгородського університету можна пов’язати з іменем Ф. Потушняка. Він, впродовж 1946–1959 рр. провів дослідження у більш ніж 40 населених пунктах області і вивчив понад 80 різних пам’яток, що хронологічно охоплюють палеоліт–середньовіччя.

Однак, ядро експозиції – це матеріал, накопичений з початку 70-х років ХХ ст. створеною при Ужгородському державному університеті госпдоговірною групою (Е. А. Балагурі, І. М. Гранчак, В. Г. Котигорошко). Її діяльність була апробована на Шелестівському городищі. Отримані матеріали були видані в наступному році й стали ключовими для вивчення епохи гальштату краю. З цього часу можна говорити про становлення закарпатської археологічної школи. Пошукові та стаціонарні роботи, проведені за наступні 20 польових сезонів суттєво доповнило карту археологічних об’єктів. Обстеження десятків тисяч гектарів у зонах будівництва меліоративних систем дозволило виявити більше 400 пам’яток, на частині з яких проводилися стаціонарні багаторічні розкопки. Хронологічно вони охоплюють період від кам’яного віку до середньовіччя й ранньомодерного часу.

На початку 2013 року, згідно наказу ректора (№33/01-03 від 7 лютого 2013 р.), Археологічний музей реорганізовано та перенесено у нові приміщення, де крім виставкової зали облаштовані й зручні робочі приміщення: камеральна лабораторія та реставраційна майстерня Тоді ж, науково-дослідним інститутом карпатознавства було передано визначену колекцію знахідок, що зараз презентована в Археологічному музеї.

Експозиція музею побудована з урахуванням культурно-хронологічного принципу. У семи блоках представлено біля тисячі артефактів різних епох і народів (керамічні вироби, знаряддя праці, озброєння, прикраси, деталі одягу, побутові предмети та ін.), які відображають історію та культуру стародавнього населення Закарпаття від найдавніших часів до пізнього середньовіччя й ранньомодерного часу. Супроводжуються вони ілюстративним матеріалом, присутня коротка характеристика кожної епохи, містяться інформація про дослідників пам’яток краю, тощо.

Недивно, що представлена тут музейна експозиція викликає інтерес у дослідників давньої історії регіону. Для них, при необхідності, є можливість опрацювати певний артефакт чи навіть визначену колекцію. Матеріалами також цікавляться краєзнавці, екскурсоводи, шкільні вчителі, фахові історики і аматори. Щороку музей відвідують сотні людей, тому виникла потреба у загальних рисах ознайомити всіх зацікавлених з музейною колекцією, вказати особливості її формування та виділити унікальні експонати і у форматі друкованого видання.

Перший блок експозиції – «Кам’яний вік Закарпаття». Він присвячений найдавнішому періоду історії людства, що поділяється на три періоди: палеоліт (1 млн. – 12 тис. років тому), який характеризується появою та формуванням сучасного фізичного типу людини, опануванням вогню, виготовленням першого одягу, побудуванням першого житла, а основним заняттям було збиральництво й полювання. В пізньому палеоліті зароджується первісна релігія та створюються перші зображення; мезоліт (IX–VI тис. до н.е.), що визначається закінченням льодовикового періоду й установленням людської сучасності – голоцену. Зникають великі тварини, формується сучасна фауна і флора. Полювання на швидконогих тварин ускладнюється, що визначило появу першої механічної зброї далекого бою – лука та стріл; неоліт (VI – IV тис. до н.е.) – заключна стадія кам’яного віку, період корінних змін в економічному й суспільному житті первісної людини – «неолітична революція». Характеризується переходом від привласнюючих до виробничих форм господарства: землеробства і скотарства. Удосконалюється техніка виготовлення кам’яних знарядь праці та створюються нові: сокири, тесла, серпи, зернотерки. Виникає прядіння й ткацтво, з’являється керамічний посуд та утворюються постійні поселення.

В цій виставочній частині містяться декілька артефактів, що були зібрані при дослідженні багатошарової палеолітичної стоянки, що знаходиться біля Королева. Ця пам’ятка була відкрита у 1974 році Закарпатською палеолітичною експедицією на чолі з В. Гладиліним. Подальші комплексні дослідження Королівської стоянки дозволило ввести до наукового обігу чисельні матеріали раннього, середнього та пізнього палеоліту і ця пам’ятка стала еталоном для відносної кореляції палеолітичних комплексів Центральної та Східної Європи.

Окрім королівських знахідок, тут присутні і артефакти з багатошарової палеолітичної стоянки Малий Раковець IV. Представлені зразки кам’яної індустрії палеоліту-неоліту, що зібрані при археологічних дослідженнях в Малій Копані, Ужгороді-Горяниах та ін. Доба неоліту представлена і керамікою – першим матеріалом створеним людиною. Це посудини з поселень Заболоття та Ужгород-Горяни (ур.Ротонда).

Наступна частина експозиції репрезентує епоху палеометалів – «Епоха міді-бронзи Закарпаття». Спочатку це мідно-кам’яна доба (енеоліт), що характеризується значними змінами в природному середовищі (збільшення середньорічних температур і підвищення посушливості) та в людському суспільстві Євразії. Основним заняттям стають землеробство та скотарство. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили. Енеоліт Закарпаття охоплює значний проміжок часу, від кінця IV до початку ІІ тис. до н.е. На зміну приходить бронзова доба, що характеризується широким розповсюдженням предметів виготовлених із штучного сплаву – бронзи. На території Закарпаття епоха бронзи визначається 1900 – 900 рр. до н.е.

Відповідно тут представлені керамічні вироби Баденської культури (друга половина ІІІ тис. до н.е.) з поселення біля Вовчанського (ур. Браунтаг) та зразки шліфованих сокир. Більш широко репрезентовані знахідки доби пізньої бронзи, культур Станово (XIV–XII ст. до н.е.) та Гава (XII–VIII ст. до н.е.). Це чисельні керамічні посудини з поселень та поховань області (Дяково, Квасово та ін.), а також вироби з бронзи, що представлені зразками зброї, знарядь праці та прикрасами. Походять вони зі скарбів, що були виявлені біля таких населених пунктів області, як Квасово, Оріховиця, Варієво.

Ще одна складова музейної колекції – «Епоха гальштату і латенська культура Закарпаття». Гальштат охоплює фінальний період бронзи та початок епохи заліза, відзначається стрімкими змінами у сфері соціально-економічних відносин європейських племен і народів, розквітом торгівельних зв’язків, але, найголовніше, широким застосуванням заліза. Більш високі механічні властивості заліза, доступність руд, а отже, і дешевизна заліза в порівнянні з бронзою забезпечили витіснення каменю та міді як основних компонентів у виготовленні необхідних речей.

В кінці IV–ІІІ ст. до н.е. стабільний розвиток племен регіону порушується з проникненням і осіданням носіїв латенської цивілізації – кельтів. Внаслідок появи нового населення в краї видозмінюється матеріальна культура місцевих племен, що знайшло відображення у широкому розповсюдженні металургії, металообробки, а також запровадженні гончарства.

Нажаль, матеріал доби гальштату на сьогодні незначний, представлений переважно уламки від ліпних посудин раннього залізного віку. Другу половину цього блоку складають старожитності, що репрезентують латенську культуру краю. Це переважно знахідки з кельтського городища (опідума) Галліш-Ловачка, яке було відкрите ще у 60-х рр. ХІХ ст. Т.Легоцьким на північно-західній околиці м. Мукачево. У 1980-х рр. на цій пам’ятці роботи проводила археологічна експедиція Ужгородського університету. Саме матеріали цих досліджень і представлені тут. Серед них – предмети «скарбу», що був виявлений під час останніх археологічних досліджень цього пункту.

Подальший блок виставкової колекції – «Дакійські старожитності Закарпаття». На середину І ст. до н.е. відбувається корінна зміна етнополітичної карти Карпато-Дунайського басейну. Це було пов’язано із формуванням на території Трансільванії могутнього політичного союзу, домінуючу роль в якому відігравала молода гілка гетів – даки. Поширення дакійської культури а регіоні визначається межами – середина І ст. до н.е. – початок ІІ ст. н.е. Дослідження останніх років дозволяють говорити не тільки про проникнення даків у Верхнє Потисся, але і про входження його до складу їх політичного об’єднання.

Частина експозиції, що знайомить нас з цим періодом, є домінуючою у кількісному співвідношенні. Вона переважно сформована з матеріалів досліджень Малокопанського дакійського комплексу (городище, могильник, сакральний центр) (с.Мала Копаня Виноградівського району Закарпаття). Пам’ятка була відкрита і введена у науковий обіг наприкінці ХІХ ст. викладачем Севлюської гімназії І.Мігаликом. Але тільки з 1977 року тут розпочаті щорічні дослідження археологічною експедицією Ужгородського університету. Систематичні роботи дали змогу виявити більше сотні споруд (житлових, господарських та виробничих), а також зібрати вражаючу колекцію знахідок яка в повній мірі репрезентує дакійську культуру регіону, основним центром якої вважають Малу Копаню.

Зрозуміло, що значна частина виявлених артефактів увійшла до експозиції Археологічного музею Ужгородського національного університету. Це десятки цілих ліпних та кружальних посудин, знаряддя праці, зброя, предмети культу, деталі одягу та прикраси. Частина цих предметів є досить рідкісними. Наприклад, ритуальна посудина у вигляді баранчика. Сформована вона з глиняного тіста з домішкою дрібного шамоту. Зовнішня та внутрішня поверхня покрита чорним лощінням. Зображення доволі реалістичне. В центральній частині спини баранчика розміщений овальний отвір для заливання рідини, а в роті вузький отвір, що з’єднаний з порожниною тулуба. Вважається, що даний артефакт пов'язаний з культом Діониса.

Варто виділити одну фібулу, що відома у науковій літературі як тип Словенське Правно. Така застібка належить до унікальних знахідок не тільки городища але і для Карпато-Дунайського ареалу. Разом з малокопанськам екземпляром таких предметів виявлено всього п’ять. Припускають, що ці фібули визначали соціальний статус їх власників.

Поруч із матеріалами городища розташовані знахідки, що зібрані при дослідженні дакійського сакрального центру в урочищі Челлениця. Це зброя: мечі, наконечники списів та стріл, деталі щитів, а також кінська збруя: вудила, псалії і спорядження вершника – шпори.

Наступні експонати складають збірку – «Закарпаття в пізньоримський час (II–IV ст. н.е.)». У ІІ ст. н.е. на території Верхнього Потисся формується культура карпатських курганів, основу якого складало місцеве населення. Помітну роль зіграли і носії пшеворської культури – вандали, які проникли до регіону наприкінці ІІ ст. н.е. Зазначається, що історія населення регіону після утворення провінції Дакії (107 р.), багато в чому визначалась входженням до контактної зони з римською цивілізацією, що в значній мірі вплинула на соціально-економічний рівень розвитку місцевих племен.

Ця виставкова частина сформована з матеріалів найбільш показових пам’яток краю пізньоримського часу. До таких пунктів безперечно належить могильник носіїв культури карпатських курганів біля с.Іза (Хустський район). Він дає найповнішу інформацію про тогочасний місцевий поховальний обряд. Пам’ятка була відкрита 1939 році краєзнавцем П.П. Совою, а у 1975-76 рр. її досліджувала експедиція Ужгородського університету. Вона репрезентована ліпними та кружальними посудинами та деталями одягу. Окремо розташовується матеріал, що засвідчує проникнення у кінці ІІ ст. н.е. германських племен – представників пшеворської культури. Це зразки характерного ліпного посуду та елементи озброєння.

Також тут наявна колекція кружальної кераміки пізньоримського часу, що переважно сформована з матеріалів дослідження одного з відгалужень великого виробничого гончарного центру на кордоні з Угорщиною, біля с.Астей (Лужанка). Тут було зібрано тисячі фрагментів сіроглиняного посуду та десятки цілих посудин з характерним штампованим орнаментом.

Одним із найбільш цікавих артефактів цієї частини експозиції є зооморфна посудина-урна у вигляді ведмедя, яка була виявлена під час дослідження кургану підньоримського часу, що знаходився на території городища Біла Церква.

Далі розташований блок – «Старожитності Закарпаття V–XII ст. н.е.». Починаючи з VI ст. н.е. у Верхньотиському регіоні формується ранньослов’янська культура, а на зламі ІХ–Х ст. у Карпатський ареал вриваються племена угрів. На рубежі Х–ХІ ст. утворюється ранньофеодальне угорське королівство зі столицею в Естергомі і подальша історія населення регіону безпосередньо пов’язана з цим державним утворенням.

До експозиції увійшла кераміка та деякі знаряддя праці, що виявлені під час досліджень поселень VIII–IX ст. Окремо представлені матеріал інгумаційного могильника Х ст. біля с.Чома. На цій пам’ятці пошукові роботи були початі у 1986 році В.Бобковим (експедиція Кемеровського держуніверситету), а у 90-х рр. ХХ ст. дослідження продовжила експедиція Ужгородського університету. Більшість отриманих матеріалів розташована у цьому блоці. Це деталі кінської упряжі, зброя, прикраси та деталі одягу, побутові предмети. Завершує цю частину музейної колекції збірка артефактів, виявлених під час розкопок середньовічних городищ (Мала Копаня, Солотвино).

Остання складова експозиції – «Замки Закарпаття». До неї увійшли знахідки, виявлені під час археологічних досліджень середньовічних фортифікаційних споруд краю та деяких синхронних з ними пам’яток, одиничні знахідки. Початок формування цієї колекції пов’язано з утвореним у 2007 р. окремого загону археологічної експедиції Ужгородського національного університету. Його діяльність зосереджена на дослідженні саме тих замків, які до того не мали конкретного археологічного матеріалу.

Це стосується Виноградова, Королева, Броньки, Середнього, Сільця, Квасова, Вишкова та Хуста. За винятком Середнянського замку, всі ці пункти розташовані у долинах р. Боржави та р. Тиси. Відтак, основу збірки складають матеріали цих досліджень.

Серед представлених тут предметів виокремлюється колекція кахлів XV–XVII ст., яка зібрана при досліджені Королівського (Нялаб) та Середнянського замків. Вони різної форми: мископодібні, цибулеподібні, з пуклями, коробчасті плитки з рослинним декором, антропо- та зооморфними зображеннями, на релігійну тематику, з геральдичними символами, виготовлені для верхнього обрамлення печей і т.д. Присутні і взірці керамічного посуду – горщики та глечики.

Центральним експонатом цього блоку виступає середньовічний меч, датований XIII – першою половиною XIV ст. Він був випадково виявлений неподалік с. Богдан і переданий на постійне зберігання до музею. Загалом колекція зброї репрезентована різноманітними типами наконечників від стріл, кинджалом, мушкетними кулями та гарматними ядрами.

Доповнюють збірку різьблені кам’яні елементи інтер’єру Королівського замку.

Отже, експозиція охоплює всі археологічні періоди. Сформована вона на матеріалах ключових пам’яток області, дослідження яких проводила археологічна експедиція Ужгородського університету. Частина її вже опублікована, введена до наукового обігу. Зазначені блоки експозиції час від часу поповнюються новими артефактами. Співробітники музею при необхідності проводять реставрацію та консервацію знахідок, вводять їх до наукового обігу шляхом публікації та презентації на різноманітних заходах. Як вже зазначалось вище, наявні тут матеріали активно використовують археологи з різних країн у своїх наукових пошуках. Гостями закладу щорічно є сотні людей як з різних регіонів країни так і з-за кордону, а викладачі і студенти історичних спеціальностей використовують предмети музейної колекції у навчальному процесі. Відтак Археологічний музей Ужгородського національного університету повною мірою функціонує та має перспективи подальшого розвитку.