У вересні Центр інновацій та розвитку Ужгородського університету продовжив працювати зі студентською молоддю над темами різноманіття, недискримінації, інклюзії та безбар’єрної взаємодії. Протягом місяця відбулися симуляційні ігри «Єдність у різноманітті» та практичні воркшопи «Почуй! Відчуй! Побач!», які дали студентам і студенткам можливість не лише дізнатися більше про досвід інших людей, а й випробувати нові способи взаємодії, поставити запитання та переосмислити звичні уявлення. Єдність у різноманітті: вчимося розуміти одне одного.
Її проводили для студентів і студенток філологічного факультету, факультету іноземної філології та першого курсу освітньої програми «Клінічна психологія» кафедри наук про здоров’я УжУ.
Під час гри учасники й учасниці аналізували життєві ситуації, обговорювали відмінності між людьми та шукали те, що їх об’єднує. Важливою частиною роботи стало осмислення того, як формуються перші враження, чому ми іноді робимо висновки про інших на основі лише кількох фактів і як стереотипи можуть впливати на спілкування та подальшу взаємодію.
Особливий інтерес викликав пошук спільних рис. Спочатку студенти й студентки переважно називали очевидні речі. Наприклад, вік або країну проживання. Поступово вони почали знаходити менш очевидні точки дотику, що ставало приводом для нових відкриттів і дискусій.
Окрім обговорення, учасники та учасниці шукали практичні рішення: як почути позицію іншої людини, врахувати різні потреби, домовитися та співпрацювати навіть тоді, коли погляди чи досвід відрізняються.
Уміння слухати, ставити запитання, не поспішати з висновками й поважати іншу позицію потрібне незалежно від обраної професії.
Гра стала простором для відкритого діалогу, у якому можна було подивитися на знайомі ситуації з різних перспектив і самостійно знайти відповіді на непрості запитання. «Почуй! Відчуй! Побач!»: знайомство з різними способами сприйняття світу.
Ще одним напрямом роботи стали практичні воркшопи «Почуй! Відчуй! Побач!», які Марина Сташина-Неймет провела для студентів першого курсу філологічного факультету та третього курсу факультету суспільних наук.
Під час занять студенти й студентки пробували розпізнавати предмети із зав’язаними очима: на дотик, за запахом або звуком. Завдання виявилося не таким простим, як могло здаватися спочатку: коли доступна лише частина інформації, навіть знайомі речі буває складно ідентифікувати.
Цей досвід став приводом поговорити про те, як ми отримуємо та опрацьовуємо інформацію, наскільки звикли покладатися на зір і чому доступність інформації та комунікації має значення для людей із різними можливостями сприйняття.
Окрему увагу приділили інструментам, які використовують незрячі та люди з порушеннями зору. Студенти й студентки ознайомилися з білою тростиною як засобом орієнтування та мобільності. Марина Сташина-Неймет продемонструвала основні прийоми її використання, а охочі змогли спробувати пройти з тростиною в аудиторії.
Практичні вправи дали можливість не лише отримати нову інформацію, а й поставити запитання, обговорити власні враження та краще зрозуміти значення різних способів сприйняття інформації.
Водночас важливо пам’ятати, що короткочасне виконання завдань із заплющеними очима не відтворює повсякденного досвіду незрячої людини. Мета таких вправ — не імітувати інвалідність, а привернути увагу до різноманіття людського досвіду, важливості доступної інформації та необхідності створювати середовище, у якому люди можуть самостійно й безпечно діяти.
Така робота допомагає розвивати навички, необхідні для взаємодії в різноманітному середовищі: уважне слухання, критичне осмислення власних припущень, повагу до відмінностей, готовність враховувати потреби інших людей і здатність домовлятися.
Безбар’єрність починається не лише з облаштування фізичного простору чи впровадження технічних рішень. Вона також передбачає доступну комунікацію, відсутність дискримінації та готовність бачити в кожній людині особистість, а не набір стереотипних уявлень про неї.
Єдність не означає однаковість, а інклюзія не вимагає від людей бути схожими. Важливо створювати умови, у яких кожна людина може бути почутою, її досвід і потреби враховують, а відмінності не стають перешкодою для спільної діяльності.
