Студенти кафедри англійської філології Ужгородського університету вже чотири роки перекладають фільми для Карпатського гірського міжнародного кінофестивалю (CMIFF). Вони працюють із документальними, художніми та анімаційними стрічками, створюють субтитри, налаштовують таймкоди та перевіряють готовий переклад. Цьогоріч серед них були фільми, які також показували на Каннському та Венеційському кінофестивалях. . Про те, як студенти працюють над фільмами, з якими мовними та технічними викликами стикаються і чому кінопереклад — це значно більше, ніж просто переклад слів, розповіла доцентка кафедри англійської філології УжУ, кандидатка філологічних наук Діана Гайданка.
— З чого насамперед розпочалася ця співпраця?
— Вона почалася близько чотирьох років тому. Гарант нашої освітньої програми «Англійська мова та література. Переклад» — Наталія Василівна Чендей. У їхній розмові з Дмитром Грешком, співорганізатором фестивалю, виникла така ідея — долучати до перекладу стрічок наших студентів. Координувати процес з боку Ужгородського університету доручили саме мені.
Нам тоді дуже потрібна була база практики. Тому за цю можливість ми справді вхопилися. Спочатку Дмитро просто запропонував нам співпрацювати в тому плані, щоб ми створювали субтитри до фільмів, які входять до конкурсної програми. Це фільми різними мовами — мовами країн Вишеградської четвірки, англійською та іншими мовами. Він попросив нас створювати для них тільки українські субтитри.
— Хто зі студентів долучається до роботи над фільмами?
— Відбираємо найкращих студентів. Здебільшого це студенти четвертого курсу. Якщо є дуже цікаві й підготовлені студенти третього курсу, ми їх теж підключаємо.
Практика ділиться на переклад SMM-текстів і переклад уже конкретних фільмів. Буває, що для SMM-текстів ми відбираємо студентів третього курсу, тому що їм достатньо тих навичок, які вони вже мають: вони працюють із різними інформаційними текстами.
Це офіційна практика. Вони подають матеріали й ця робота зараховується як повноцінна практика з відповідними кредитами, адже Закарпатфільмкомісія є офіційною базою практики студентів нашої кафедри.
— Як загалом відбувається ця робота?
— Підготовка починається протягом літа, тому що сам фестиваль відбувається або в середині вересня, або на початку жовтня. Приблизно із середини чи кінця липня — серпня — пан Дмитро надсилає нам фільми. Ми розподіляємо студентів. Зараз це приблизно 10–15 людей, ділимо їх на групи, і вони працюють над фільмами.
Він може в один день надіслати два повнометражні фільми, потім короткометражний, наприклад, анімаційний фільм. Це залежить від того, наскільки швидко йому надходять матеріали.
— Скільки приблизно студентів працює над одним фільмом?
— Залежить від фільму. Здебільшого це документальне кіно, тому реплік там може бути не так багато, як, наприклад, у художньому.
— Це повністю самостійна робота чи ви потім перевіряєте переклад?
— Буває таке, що проблема не в самому перекладі, а в стилістиці. Наприклад, у тексті дуже багато разів вживається лайливе, нецензурне слово. І виникає питання: що нам із ним робити, яким чином перекладати?
Я кажу, що в принципі його можна перекласти ненормативною лексикою, але якщо це буде показ у кінотеатрі, я телефоную Дмитру і запитую, чи можемо ми це зробити. Він може сказати: «Ну, може, все-таки краще якийсь евфемізм? Можливо, щось не таке грубе — наприклад, “бісів”» тощо.
Буває також, що самі режисери генерують субтитри за допомогою штучного інтелекту, і вони не зовсім відповідають тому, що відбувається у фільмі, що говорять персонажі. Тому студенти не просто читають і працюють із готовим текстом. Вони обов’язково мають переглядати фільм і перевіряти, чи відповідають субтитри тому, що насправді говорять персонажі.
— А загалом що студенти кажуть, що їм найважче перекладати?
— У плані лексики тут немає чогось надзвичайно складного. Це гірський кінофестиваль, тому фільми часто про природу, гори, локальну культуру. На лексико-семантичному рівні особливих проблем у студентів немає.
Проблеми починаються, коли йдеться про стилістику. Наприклад, якщо фільм англійською мовою, дуже часто виникає питання, як передати звертання: «ти» чи «ви». Англійською це you, і нам треба вирішити, як вони звертаються один до одного.
От наприклад, є репліка між журналістом, який бере інтерв’ю, і людиною, яка проживає в якомусь поселенні вже 80 років. І ми маємо подумати, чи ця людина звертається до молодого журналіста на «ти», чи на «ви». Інколи ми приймаємо рішення, що одна людина може звертатися до іншої на «ти» — з огляду на те, як вони спілкуються, — а журналіст уже звертається до неї на «ви».
Перекладач має знати, коли це сталий вираз, який не можна перекладати дослівно, а потрібно підібрати відповідник.
Здебільшого ми працюємо зі студентами четвертого курсу, що на момент проходження практики уже прослухали цілу низку перекладацьких дисциплін. Також в них є курс «Культурологічні аспекти перекладу». До речі, це була порада Дмитра Грешка, який, коли писав відгук на нашу освітню програму, сказав, що варто було б мати такий курс не як вибірковий, а як нормативний — щось пов’язане з культурою.
Тому там вони детально розбирають різні техніки перекладу сталих виразів. Вони знають, що можна підібрати відповідник за формою, за змістом. Буває, що в нашій мові немає чогось подібного, або йдеться про те, що взагалі відсутнє в нашій культурі.
Бувало таке, що, наприклад, фільм був французькою мовою. Ми ніяк не могли зрозуміти, як перекласти назву цього фільму. Я навіть консультувалася з нашими колегами з французької філології, вони теж не знали, що це означає.
Це був такий французький авторський неологізм — поєднання двох слів. А фільм пояснював, що це слово означає звук, який видає олень. І тоді ми все-таки вирішили не описувати цю назву, а залишити її просто транскодувати, зберегти французьке звучання, щоб було зрозуміло, що це назва чи елемент культури.
— Як за ці чотири роки змінилася ваша співпраця з фестивалем? Чи збільшилася кількість фільмів, над якими працюють студенти?
— Сам фестиваль набирає обертів, стає більшим, з’являється більше учасників. Якщо спочатку це були здебільшого фільми країн Вишеградської четвірки, то тепер були навіть стрічки, які брали участь у Каннському та Венеційському кінофестивалях.
Ми перекладали фільм самого Дмитра Грешка. Також перекладали «Короля Ліра», який привезли з Національного театру Марії Польської.
— Що ця співпраця дає студентам як майбутнім перекладачам?
— Для нас це просто чудовий досвід. Одне діло — перекладати текст у межах навчання. Інше — перекласти текст, а потім прийти в кінотеатр і побачити його на екрані.
Я завжди кажу: переклад — це не про слова. Ми не перекладаємо слова, ми перекладаємо зміст. Відповідно, вони дізнаються багато нового про локальну культуру, про культуру країн Вишеградської четвірки, Центральної Європи.
Це жива практика. Це не мертві тексти з підручників, а живі, з якими вони працюють, які вони створюють. Вони дискутують, проводять серйозні дискусії щодо перекладу.
Далі — технічні навички, яких їх не завжди навчають в університеті. Тому що університетський курс — це 44 години. За цей час ми не можемо навчити їх усього. Ми даємо якісь загальні знання, а далі вони вже самі шукають, де можуть цього навчитися.
Треба опанувати конкретне програмне забезпечення, знати, як це генерувати. Технічні навички — створення таймкодів, якщо вони генерують субтитри, тому що субтитри мають обмежену кількість знаків і мають відповідати часу на екрані.
Далі — навички редагування. Ми завжди кажемо, що спочатку перекладаємо, потім кілька разів вичитуємо текст, щоб кінцевий переклад звучав природно українською мовою. Ми маємо забезпечити те, щоб, коли глядач дивиться фільм і читає субтитри, у нього не виникало відчуття чужорідності. Йому має здаватися, що цей фільм одразу був знятий українською мовою.
І ще — робота в команді.
Відповідно, вони отримують навички, які точно знадобляться їм у реальному житті та професійній роботі. Наприклад, Дмитро поза кінофестивалем вже на комерційній основі зв’язується зі студентами, які з ним працювали, і вони далі з ним співпрацюють. Тобто це не так, що практика закінчилася — і все. Вони можуть продовжувати працювати перекладачами ще навчаючись в університеті.
Студенти діляться відгуками про практику.
Євгенія Данько, студентка 4 курсу:
«Ця практика стала для мене дуже цінним досвідом. Її особливістю було те, що ми мали змогу глибше зануритися у специфіку аудіовізуального перекладу. Ми працювали з різноманітною лексикою, приймали перекладацькі рішення та розвивали навички редагування перекладів. Переклад кіно має свою специфіку: субтитри мають вкладатися у визначений час показу, тому часто доводилося скорочувати репліки, не втрачаючи змісту, а також підбирати відповідники для культурних реалій, яких немає в українській мові. Не менш важливі були й soft skills. Особливо стали в нагоді тайм-менеджмент, робота у команді та комунікація. Оскільки ми працювали в міні-групках і мали здавати роботи у визначений термін, довелося навчитися ефективно розподіляти час і співпрацювати задля якісного результату. Спілкуючись з організатором фестивалю, ми розвивали ділову комунікацію, що неодмінно знадобиться у майбутній роботі. Загалом, практика стала дуже корисною для мого становлення як перекладачки. Я дуже рада, що у студентів нашої кафедри є така цікава можливість».
Дарія Петрук, студентка 4 курсу:
«Це літо з практикою в CMIFF 2026 пройшло для мене максимально корисно, адже я присвятила його захоплюючому перекладу короткометражок. За час практики я відкрила для себе імена багатьох чудових режисерів та їхнє унікальне бачення тем екології, туризму та взаємовідносин. Проте найяскравішим спогадом залишилися наші командні дискусії, коли ми не на жарт сперечалися, шукаючи те саме ідеальне слово, що найвлучніше передало б потрібний контекст»
Аксінья Колініченко, студентка 4 курсу:
«Робота над субтитрами для CMIFF 2026 стала для нас не просто практикою, а справжнім зануренням в аудіовізуальний переклад. Перекладати кіно — це особливий виклик: важливо не тільки перекласти репліки, а й вкластися в таймінги, зберегти темпоритм стрічки та передати унікальну атмосферу кожного фільму — від короткометражної документалістики про гори до художніх картин з усього світу. Через роботу з текстом ми буквально покадрово проживали кожну історію разом із режисерами. Неймовірно надихає розуміти, що наш переклад допомагає глядачам відчути ці історії без мовних бар'єрів. Щиро дякуємо команді кінофестивалю та нашій керівниці практики Гайданці Діані Володимирівні за такий цікавий і змістовний досвід!».
Ганна Фельцан,
Інформаційно-видавничий центр
