Хороший колектив – як один організм, в якому гармонійно поєднуються якості кожного окремого його члена. Тому його часто порівнюють з особистістю, яка зростає, формується, досягає вершин завдяки злагодженій роботі кожного, хто причетний до цього колективу.
Саме таким колективом є факультет післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки (ФПОДП). Згуртований і зацікавлений в освітніх результатах педагогічний колектив є запорукою успішного функціонування, так як саме людський ресурс забезпечує ефективність реалізації освітньої стратегії, формування позитивної репутації не тільки факультету, а й університету в цілому. У зв'язку з цим одним із пріоритетних завдань керівництва факультету завжди було і є спрямування зусиль для створення цілеспрямованої команди педагогів, яку можна було б охарактеризувати «командою однодумців» .
Пройшовши нелегкий 20-річний шлях становлення в умовах постійного реформування, він став загартованим і готовим до роботи в непростих умовах сьогодення. Тому що, післядипломна освіта лікарів у наш час – це не тільки система навчання та розвитку медичних працівників, що спрямована на приведення їхнього професійного рівня відповідно до світових стандартів, вимог часу, індивідуально-особистісних та виробничих потреб, а й удосконалення наукового та загальнокультурного потенціалу особистості відповідно до вимог суспільно-економічного та науково-технічного прогресу.
«Через терни – до зірок» - це про наш факультет. Нам є що згадати. Нам є чим гордитися. Саме зараз, в період 75-річчя Ужгородського національного університету та 20-річчя факультету післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки, настав момент, коли хочеться оцінити здобутки та привідкрити таємницю майбутніх досягнень.
Свого часу, щоб отримати дозвіл на проведення післядипломної підготовки лікарів в Ужгородському державному університеті заручилися не тільки підтримкою керівництва самого вишу, а й обласної влади, народних депутатів тощо.
В інтерв’ю декана факультету доктора медичних наук, заслуженого лікаря України, професора Чопея І.В. кореспонденту газети «Погляд» Володимиру Тарасюку зазначається, що раніше було так: хто закінчив медичний факультет — отримував направлення на роботу без спеціалізації при вишах. А в 1991-ому ввели навчання в інтернатурі. МОЗ постановило: Міносвіти і науки не готуватиме лікарів — та дозволило з тодішніх 200 випускників медфаку Ужгородського університету мати аж 5 педіатрів і 5 терапевтів. Решта вирушила до Львова, щоб опанувати ту чи іншу спеціалізацію. В Ужгороді інтернатуру так і не дозволили. «Панувала справжня цілина, — згадує І.Чопей. — У Москві моїм науковим консультантом був академік АН СРСР Олександр Уголєв. За науковою ієрархією він — онук першого російського нобелівського лауреата Івана Павлова. Саме Уголєв із колегами доручали мені проводити курси для лікарів. Я навіть навчав старших за себе. А ось в Ужгороді не дозволяли, оскільки вся післядипломна освіта трималася на чотирьох китах—Києві, Львові, Запоріжжі й Харкові».
«Крига зрушилася», коли на медичному факультеті Ужгородського державного університету було створено кафедру інтернатури, яка складалася спочатку з 5 працівників і розміщувалася на базі відділкової клінічної лікарні ст. Ужгород. Весь колектив кафедри тоді працював в одній навчальній кімнаті. Далі буде…
Підготував доц. Ілько А.В.
