Новини

08.07.2022
2187

Професор Надія Бойко: «У мене немає межі, де закінчується моє життя і починається наука»

Професор Надія Бойко: «У мене немає межі, де закінчується моє життя і починається наука»

Надія Бойко – доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри клініко-лабораторної діагностики та фармакології, директор Науково-дослідницького і навчального центру молекулярної мікробіології та імунології слизових оболонок УжНУ. З 2000 по 2006 рік навчалась в докторантурі УжНУ і проходила стажування як запрошений професор Пенсільванського університету, США. Має понад 300 наукових та навчально методичних праць, у тому числі більше 100 праць у фахових наукових виданнях, більше 60 публікацій у виданнях, що входять до наукометричних баз даних, 2 монографії. За останні 3 роки опубліковано більше 40 робіт, із них більше 30 статей у фахових виданнях, біля 15 видань. І на цьому список професійних здобутків не закінчується. Цьогоріч 9 липня Надія Бойко святкує ювілей – а це чудова нагода для підбиття певних підсумків, саморефлексій, а також намічення нових планів. Про свій науковий шлях, втілення «американської мрії» в рідному університеті, особисті правила тайм-менеджменту та інше Надія Бойко ділиться в нашому матеріалі далі.

 

- Розпочнемо з витоків: розкажіть про свої шкільні роки. Коли Ви розпочали цікавитись наукою?

Я закінчила школу №5 в Калуші,  що на Івано-Франківщині. Парадоксально, але в школі я не дуже цікавилася саме біологією. Чи любитиме учень або студент предмет - передусім залежить від учителя.  Біологія в школі була якоюсь нецікавою, розпливчатою. Мені ж більш імпонував фізико-математичний напрям. А найулюбленішим уроком була хімія. Однак пізніше я зрозуміла, що прикладний фізико-математичний напрям – це найвірогідніше значитиме вступ до торгово-економічних інституцій, тоді найбільш актуальних. Проте це було не моїм.У біології ж є такий точний напрям, як мікробіологія. Саме мікробіологія або, трохи іншими словами, квантова біологія мене й зацікавила. Також думала над тим, чи хочу навчатися на медичному факультеті. Мене зупинило побоювання, що медицина не підходить людям, які беруть все надто близько до серця, які пропускають все через себе. Я належу до таких людей, із загостреним почуттям небайдужості і справедливості. Для медичного працівника потрібен холодний розум, я ж скоріше горю тим, що роблю. До речі, після закінчення 1 курсу біологічного факультету отримала запрошення переводитися на медичний факультет, одночасно з аналогічними пропозиціями ще з двох факультетів – хімічного і фізико-математичного. Але тоді я вже добре зрозуміла, що мікробіологія – це саме та сфера, в якій я хочу працювати і саме вона дозволить мені реалізувати мої задуми.

- Ужгород не завжди був для Вас домівкою. Чому Ви вирішили вступати саме в Ужгородський національний університет, а не поїхали підкорювати більші міста?

Я обрала насамперед Ужгород як місто, у якому  хочу будувати своє життя. Це був досить такий наївно-дитячий вибір, але я і досі не відійшла цілком від тих своїх рожевих мрій і поглядів. Моєму шляху властиві вибори непрагматичні. Справа в тому, що УжНУ став моїм другим університетом. Всі батьки бажають своїм дітям найкращого, і мої мене спонукали вступити в Торгово-економічний університет в Тернополі. Мотивували тим, що після закінчення я буду добре заробляти. Я послухалася батьків, вступила і одразу ж забрала документи. Тож наступний мій вибір був уже власне моїм, біологічний факультет я обрала свідомо. У той самий час я вийшла заміж, народила дитину. Вибрала Ужгород, бо вважала, що тут зможу проявити свій потенціал. У моєму рідному місті було дуже багато «зручних» рішень, а мені хотілося самостійності і незалежності. Також Ужгород мені здавався містом, у якому можна розвиватись. Звичайно, багато моїх ідилічних мрій з часом зруйнувалось, чатували перші виклики, було нелегко, але я вибирала йти вперед.

- Як розвивалась Ваша наукова стежина далі? Коли Ви вирішили, що залишитесь працювати в університеті?

Я не відразу зрозуміла, що стану науковицею. Хотіла отримати освіту й використати її в якомусь прикладному спрямуванні. Зараз ходить багато розмов, що науку треба монетизувати, комерціоналізувати. Я хотіла це робити ще тоді. Мені здавалося, що якщо в тебе хороші прикладні знання та інноваційні ідеї –  треба шукати способи їхньої імлементації. Я не брала декретну відпустку, а паралельно вчилась «навідмінно» (скоріше це був якийсь принцип). Проте рано чи пізно завжди постає питання про матеріальний  аспект. На коньячному заводі друзі запропонували посаду спеціаліста-бактеріолога. Це була цікава пропозиція, і я подумала, що для мене це справді хороший шанс – працювати і вчитися заочно. Трохи не так уявляла свій шлях, але подумала, що це досить непогана престижна робота і там я також зможу застосовувати свої теоретичні знання на практиці, одержавши нові навики. І я погодилась. Тут в моєму житті з`явилась Алла Іванівна Туряниця, яка сказала що ця робота не для мене, що мені потрібно щось більш творче і що мені просто необхідно йти в науку. Тож почала працювати на держбюджетній темі і виконувати наукову роботу. Так і почався мій шлях в науці. Коли я закінчила університет, Алла Іванівна запропонувала піти в аспірантуру і я почала працювати над своєю дисертаційною роботою.  У 1994 році захистила свою першу дисертацію написану українською мовою. Якось так складається в моєму житті, що завжди обираю йти шляхом більшого спротиву. Потім колеги просили створити словник, адже в наукових роботах використовується надзвичайно багато термінів, які потрібно було вперше вжити українською, оскільки на той час уся професійна і наукова література була, як правило,російською. Говорячи про свій шлях в науці, хочу подякувати своїй сім`ї, синові – за розуміння, чоловіку – за матеріальну підтримку. Адже науковцям платять мало, в дев’яностих був час, коли нам взагалі не платили близько 8-ми місяців. Відтак мати матеріальну опору було дуже важливо.

- Зараз ми прогортаємо багато сторінок Вашої біографії і повернемось у нинішні дні. Сьогодні Ви є очільницею відомого в Україні й за її межами Науково-дослідницького і навчального Центру молекулярної мікробіології та імунології слизових оболонок. Як виникла ідея його створення?

Для цього необхідно зробити невеликий відступ. У 1999 році на одному конгресі в Празі я познайомилася з професором Джоном Сіброю, який очолював лабораторію слизових оболонок в США.  Прослухавши мою доповідь, він запропонував мені поїхати в США і працювати на посаді візитуючого професора Пенсільванського Університету. Одержаний контракт мав бути тривалістю у 5 років. Але мені тоді здавалось, що 5 років – це все життя. Я почала домовлятися, що максимум зможу бути в Філадельфії лише рік і моєю умовою було, що я не залишатиму університет, поєднуючи ці дві позиції. Адже передусім мені хотілось розвивати цей напрям тут, вдома, в Ужгороді. Тож 3 місяці на рік я проводила в Ужгородському національному університеті. Коли мій контракт закінчився – все таки це тривало 5-6 років роботи в двох місцях, надалі працювати в США я планів не мала. США дуже гарна країна. Звісно, що зі своїми проблемами, викликами, але й з великими перевагами. Там є все необхідне для роботи. Якщо ти пізно завершив роботу в лабораторії або ж тобі  серед ночі потрібно повернутися, бо в тебе важливий експеримент – для цього є шатл-сервіс чи ескорт. Проте всім українцям, не зважаючи на те, що навколо тебе все таке красиве і приємне, зручне– немає переконання, що твоє життя справжнє.Довкілля виглядає немов декорації в театрі. Я зрозуміла, що я ніби живу тут, щоб потім повернутися в Україну і знову все це прожити. Я вирішила повернутися і робити Америку тут. Можливо, це і наївно, але час покаже. Ми працюємо в центрі на тих самих засадах, як і в штатах – можливість робити велику науку, відкрита комунікація, індивідуальне зростання для кожного.До того ж наш Центр вирізняє його мультидисциплінарність і вміння впроваджувати результати в практику. Ми щасливі працювати разом як єдиний колектив з кращими спеціалістами з інформатики, хімії, фізики, математики, біології, медицини і, звичайно, стоматології.

- Чим живе Центр, Ваша нова кафедра і Ви особисто як науковиця зараз? Якими останніми здобутками можете поділитися?

Зараз  і я особисто і наш Центр сфокусовані на впровадженні П-4 медицини. Я вже багато говорила, що це таке. Якщо коротко – це створення омікс профілю кожної особи за допомогою надточної діагностики. Кожен з нас особливий і хорошою демонстрацією цьому був ковід, коли кожен пацієнт мав якусь індивідуальну реакцію на хворобу. Наш інтерес полягає в тому, щоб створити адекватний профіль кожного, уможливити точну діагностику, надавати адекватні рекомендації конкретній людині, зважаючи на її генетику, мікробіом, стать, вагу, спосіб життя і т. д.

Власне, створена нами унікальна кафедра на стоматологічному факультеті в УжНУ має відповідну назву «клініко-лабораторної діагностики і фармакології». Цього року ми завершуємо перші когортні дослідження в рамках проєкту, що фінансується МОНом. Нашою кінцевою метою є розробка прогностичних моделей для попередження атеросклерозу. Досліджена перша сотня мікробіомів осібз підозрою на атеросклероз. Побудова індивідуального алгоритму і прогностичних моделей для визначення ранніх механізмів, що запускають небажані процеси для пошуку індивідуальних шляхів їх попередження – є наша найближча мета. Ми єінституційним членом EPMA. І це відкриває для нас чимало можливостей. Зокрема, ми готові подбати про те, щоб ідеї 3П медицини були максимально імплементовані. Ми підписали контракти і співпрацюємо з низкою клінік, реабілітаційних центрів, в тому числі міжнародних. Звичайно, цей процес не є легким, але цікардинальні зміни відбудуться.Ця швидка еволюція, чи ескалація доказової  медицини до рівню медицини 3П –персоніфікованої превентивної прогностичної медицини, власне і базується на когорт них дослідженнях. Своїмголовним завданням я вбачаю можливість «апргейту» медицини на національному рівні.І все ж мої основні здобуткиза ці 60 років це мої студенти та молоді науковці, чиєю наставницею я була і є. А це дуже багато успішних особистостей, які розкидані по всьому світу. І з якими сповідуємо спільні принципи в роботі.

- Ви є членом експертної ради МОН, експертом Комісії з питань науково-дослідних робіт при МОЗ України, членом Наукової Ради Національного фонду досліджень України, членом редколегії наукових журналів, викладаєте студентам… Як Вам вдається все встигати і поєднувати?

Коли у мене було десь половина з усіх цих обов’язків, які маю зараз, мені здавалось, що це все – більше вмістити в день я вже не можу. Але життя тебе випробовує, з`являються нові виклики, і, виявилось, що можу. Тим більше, якщо ти дійсно прагнеш щось змінити,  ти повинен бути там, де ці питання вирішуються. З часом я освоїла тайм-менеджмент і виділила для себе кілька правил. По-перше, зроби зранку те, що ти найбільше не хочеш робити, або що є для тебе найважливішим. Тоді решту дня ти не будеш проводити під цим тиском і стресом. По-друге, пріоритизуй  свої завдання. Роби те, що для тебе є важливішим, або де в тебе вже горить дедлайн. Також я зрозуміла – якщо ти не можеш змінити світ, то ти мусиш змінити підхід до нього. Свій рік я розписую десь в перші тижні січня – вже тоді розумію, які пріоритетні завдання і коли буду мати.Чим більше у вас є завдань, тим більша ймовірність, що ви їх зробите – бо ви будете змушені рано чи пізно виокремити свою схему тайм-менеджменту.Інакше у вас будуть 3 справи на день і ви не встигатимете. Зараз я дозріла до того, щоб шукати і знаходити час і для себе. Я можу відвідати заняття спорту, чи перукаря, чи косметолога і робити це не поспіхом. Хоча раніше для мене це здавалось неможливим. Мусять бути дні, які ти присвячуєш собі. Це корисно і для роботи, адже в тебе з`являється простір для творчості й ідей. Особливо на мене вплинула поява внуків, яким я ніколи не можу сказати «ні». Коли вони приходять до мене, я мушу залишати комп`ютер і робити з ними те, що цікаво їм.

- І останнє: щоб Ви порадили молодим людям, які прагнуть займатися наукою, але вагаються?

Не можнанікого мотивувати зовні, мотивація повинна бути внутрішня. Наука повинна бути як хобі довжиною в життя. Молоді я раджу слухати тільки себе, бо людина завжди знає, ким вона є насправді. Але на вибір часто впливають різні «треба», сумніви, чи це принесе достатньо фінансів і тому подібне. Але якщо вам не приносить задоволення те, чим ви займаєтеся – з того все рівно не буде толку. Для мене наука – це фан, це драйв, насолода. Якщо у мене з`являється ідея, я завжди прагну втілити її в життя. Людині завжди буде простіше і комфортніше прожити життя, в якому вона займається тим, до чого тяжіє її душа. Можливо, це має і зворотній бік, але в мене немає межі, де закінчується моє життя і починається наука – це єдиний безперервний процес вдосконалення.

  Основними здобутками своєї наукової діяльності Надія Бойко вважає успіхи своїх студентів та молодих науковців, з якими співпрацювала. Молоді колеги з НДНЦ молекулярної мікробіології та імунології слизових оболонок шанують працю своєї наставниці і розповідають, як саме вона вплинула  на їхніх науковий шлях.

Олександра Паллаг, к.б.н., доцент кафедри клініко-лабораторної діагностики та фармакології:

«Уперше зустрілась з Надією Володимирівною ще в далекому 2013, коли закінчила хімічний факультет і захотіла продовжити навчання в аспірантурі. Я повністю змінила свою спеціалізацію і потрапила під керівництво Надії Володимирівни. Завдячуючи їй, моє знайомство з цим курсом відбулося найкращим чином – я дізналась пронайсучасніші методи мікробіологічної науки. Під час захисту науковихдисертації є момент, коли ми висловлюємо вдячність своїм керівникам. Тоді я сказала, що Надія Володимирівна стала для мене другою мамою, і це не гучні слова – вона дійсно моя «наукова мама». Я пройшла шлях аспірантури, стала кандидатом біологічних наук і доцентом кафедри завдяки її сприянню і вкладу в мене. І завдяки Надії Володимирівні я розвиваюся кожного дня. Ми рухаємося впередразом».

Тамара Мелешко, к. б. н., доцент кафедри клініко-лабораторної діагностики та фармакології:

«Я родом з Вінниччини, а закінчила Одеський національний університет, кафедру мікробіології. Для вступу в аспірантуру я обрала УжНУ і так моїм науковим керівником стала Надія Володимирівна. Зі всіма класичними навиками й методиками мікробіології я була знайома ще з університету. Тут я більше дізналася про нові методики, почала виконувати дослідження і працювати саме практично – всі свої теоретичні знання я змогла втілити в практиці.Надія Володимирівна завжди старається забезпечити нас матеріальною частиною у вигляді реагентів, розхідних матеріалів, обладнання – все що необхідно для справжньої науки.  Надія Володимирівна як особистість, як науковець, як керівниця Центру і кафедри – є нашим наставником і прикладом. Мікробіологія здається таким маленьким напрямом науки, але насправді він дуже просторий. Ми втілити стільки проєктів, що, здається, вже нема нічого неможливого, якщо вкладатись у це на 100%. Наш колектив мультидисциплінарний, Надія Володимирівна вміє згуртовувати біля себе своїх людей. І показує – якщо ти хочеш щось зробити, то незважаючи на жодні перешкоди, ти можеш і повинен це зробити. Цілеспрямованість і наполегливість – це саме те, чому вчиться у неї  покоління молодих науковців».

Максим Івашко, студент 5-го курсу біологічного факультету УжНУ, кафедра ентомології та збереження біорізноманіття, спеціальність 091 Біологія. Середня освіта, освітній ступінь – магістр:

«Я почав працювати в Центрі, коли навчався на 4 курсі на біологічному факультеті. Надія Володимирівна шукала студентів, які хочуть займатися наукою і працювати в Центрі. Я навчався на кафедрі ентомології та збереження біорізноманіття. Тож з мікробіологією я не був близько знайомий, але за цей час встиг нею захопитися. Мій науковий шлях поки дуже невеликий. Проте я вже з впевненістю можу сказати, що Надія Володимирівна саме та людина, яка точно зможе дати пораду, підтримку і відповідну корективу. У неї є життєвий і науковий досвід і точно є чому повчитися».

Ганна Фельцан,

Інформаційно-видавничий центр

Категорії: