Видатна особистість, визначний фізик... Пам’яті Дмитра Венедиктовича Чепура

Йдеться про тих, хто найбільш позитивним чином досі впливає на наших з вами сучасників, оскільки у свій час змінив і діяльно покращив позитивною енергією своєї праці і творчості довколишній світ. Незрима присутність окремих обраних схожим чином виявляється відчутною для нашого карпатського краю, і це далеко потому, як скінчився відмір їх земного існування. Саме таким є для нас Дмитро Венедиктович Чепур, що йому на днях могло б сповнитися дев’яносто літ.

Професор Чепур – видатний заслужений учений, визначний організатор науки і освіти на Закарпатті, він є також засновником ґрунтовної та знаної в науковому світі школи з розвитку фізики й технології складних напівпровідникових матеріалів. Цей новітній науковий напрям формувався і зріс в Ужгородському національному університеті безпосередньо під умілим його керівництвом. У той період функціонування нашого найбільшого за кількістю і якістю вищого навчального закладу в повну силу проявилися видатні таланти Чепура-фізика як організатора наукової і педагогічної роботи. Чудово, коли в одній цій особі заразом поєднуються всеохопний інтелект, висока життєва мудрість і проникливе розуміння світу людей, коли керівнику притаманним є уміння наперед провидіти найліпші перспективи для майбутнього, тим належно організовувати спільну справу і разом досягати найкращого результату та повного успіху в усіх важливих начиняннях – усе сказане має прямий стосунок до життя і долі Дмитра Чепура. Кожен, хто свого часу виявився до нього так чи так дотичним або ж мав якісь справи з цією широко обізнаною і мудрою людиною, дотепер згадують цього вченого як вродженого лідера, людини обов’язку і високої свідомості, винятково відповідального й мужнього у своїх вчинках, правдиво вимогливого керівника – як до себе, так і до своїх підлеглих, а втім, також у всьому інтелігентного і тактовного, підданого високим принципам моралі та справедливості.

Цілком слушно сказано в книзі «Педагоги-науковці» (Ужгород, 1997 р.), що Д.В. Чепур таки був і залишається надалі “чи не найвизначнішою постаттю в Ужгородському національному університеті”. І оця знакова констатація задалася всім його відносно недовгим, та все ж сповненим важливими подіями і різноманітними здобутками життям, всіма результатами повсякчасної інтенсивної діяльності цього видатного вітчизняного вченого, знаного педагога й організатора науки та освіти.

Дмитро Чепур народився 2 листопада 1923 року на Полтавщині в сім’ї простих і працьовитих сільських мешканців. Там же вдома закінчив середню школу – аж тут одразу війна. Хлопець партизанив, перебув страшні фронтові небезпеки, був тяжко поранений, тож за бойові заслуги нагороджений високими орденами.

Колишній фронтовик у мирний час успішно закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка і там же невдовзі став активно займатися наукою та викладацькою діяльністю – на кафедрі експериментальної фізики. Його головним науковим учителем одразу став видатний український фізик – професор, а потім і академік НАН України В. Є. Лашкарьов.

Найпершим науковим зацікавленням зробилася фізика твердого тіла, а точніше – предметом для своїх досліджень він обрав вивчення електрофізичних та оптичних властивостей монокристалів йодистої ртуті та кадмію. Ці перші роботи Д. В.Чепура були піонерськими і вже такими, що їх можна віднести до числа фундаментальних. Здобуті в КДУ цікаві наукові результати мали своїм завершенням швидку появу цілої низки вагомих публікацій його авторства одразу в солідних наукових журналах. Їх ураз було помічено як у науковому товаристві тодішнього СРСР, так і в США.

У 1956 р. талановитого й здібного науковця направили працювати в Ужгородський держуніверситет. Так одразу, та без жодного зволікання, Д. В. Чепур розпочав активну й плідну науково-педагогічну й адміністративну діяльність в цьому навчальному закладі. Тільки рік пропрацював старшим викладачем і був призначений на посаду завідувача кафедри загальної фізики. Одразу помітною зробилася його надзвичайна працездатність і природний розум, проявився належно вроджений талант керівника й тверда розсудливість дій організатора науки. Це сприяло його успішній науковій і педагогічній кар’єрі – від посади декана фізико-математичного факультету, обов’язки якого виконував з 1956 до 1958 років, незабаром на нього поклалися обов’язки першого проректора (1961–1962 рр.), а затим і ректора (1962–1977 рр.) університету.

Восени 1963 року зусиллями Д. Чепура створена була кафедра фізики напівпровідників, яку він незмінно очолював аж до дня несподіваної смерті – науковець трохи не дожив до 60-ліття. Відкриття цієї кафедри виявилось своєчасним і сприятливим – як винятково вигідна стартова позиція для розвитку доволі перспективного і для нашого краю наукового напрямку фізичної науки та підготовки кваліфікованих кадрів з фізики напівпровідникових матеріалів. У той час ним був підібраний колектив молодих дослідників-ентузіастів, з якого сформувалася окрема науково-дослідна група, що за кілька літ перетворилася в Проблемну науково-дослідну лабораторію синтезу і комплексних досліджень нових складних напівпровідників. Професор Д. Чепур забезпечив їй найкраще наукове керівництво, а відтак її очолив талановитий його учень – В. Ю. Сливка, що незабаром утвердився як прекрасний науковець і визначний організатор науки.

За час перебування Чепура на посаді ректора відбулися значні зрушення в розвитку університету. Були відкриті нові факультети, спеціальності та кафедри, розроблено генеральний план розбудови університету, включаючи бібліотеку, розпочато й завершено перший етап будівництва головного корпусу тощо. Вже в 1965 р. за його сприяння відкрилася проблемна науково-дослідна лабораторія фізики електронних зіткнень. А в 1967 р. на кафедрі ядерної фізики поруч з бетатроном Б-25 запрацював мікротрон М-10 – перший прискорювач електронів такого типу в Україні. За два роки потому на базі пункту спостереження за штучними супутниками Землі відкрилася лабораторія космічних досліджень – на майбутнє одна з кращих у СРСР. Швидке зростання матеріальної бази університету і, відповідно, розширення обсягу й тематики наукових досліджень і творення нових наукових напрямків дуже скоро дало свої вагомі результати. Так була створена наукова школа Д.В. Чепура. На цей же період припадає початок перших в університеті госпдоговірних науково-дослідних робіт, обсяг яких швидко зростав від року до року. Так, на фізичному факультеті уже в 1975 р. він склав 75 % від загального обсягу подібних досліджень в університеті, що майже вдвічі перевершило держбюджетне фінансування. Невдовзі потому це дало можливість створити на базі фізичного й хімічного факультетів Науково-дослідний інститут фізики і хімії твердого тіла.

Працюючи на керівних посадах, при всій своїй високій заклопотаності Д.В. Чепур став автором понад 400 наукових праць, в тому числі ряду підручників для студентів вузів. Підготував близько 30 кандидатів наук, сприяв підготовці кількох десятків докторів наук, які стали відомими вченими. Поміж них є лауреати державних премій з науки і техніки, заслужені діячі науки і техніки України, члени-кореспонденти НАН України.

Найбільше в час перебування на посаді ректора формувалися всебічні зв’язки університету з вузами нашої країни та ряду зарубіжних держав, установами Академії наук. Саме під його керівництвом університет зробився провідним науковим і освітнім закладом України, відомим своїми досягненнями в цілому світі.

Професор Д.В. Чепур зробив для Ужгородського університету дуже багато. УжНУ досяг при ньому найбільших темпів і найвищої динаміки розвитку. Він започаткував славу вишу як визначного науково-педагогічного центру.

Минуло багато років з тієї пори, відколи поруч з нами немає Дмитра Венедиктовича Чепура. Та все ж його ідеї живуть й успішно розвиваються вдячними учнями й послідовниками. Нехай пам’ять про цю людину й надалі залишається світлою і доброю.

Ф. Г. Ващук,

Ю. М. Височанський, В. Ю. Лазур, В. М. Різак,

О. Г. Сливка, І. П. Студеняк, І. І. Шафраньош