Федір Ващук: «УжНУ сьогодні позиціонується як один із найпотужніших університетів Центральної Європи»

Каже, коли ознайомився з реальним станом справ, стало не просто страшно – поглинула депресія: як з цього вийти? Проте спільні зусилля, злагоджена робота колективу дали результат. Чого вдалося досягти, з якими проблемами випало боротися й на що чекати від УжНУ в майбутньому – наша передноворічна розмова з ректором.

«Без вікон і дверей повна хата людей…»

– Федоре Григорійовичу, коли Ви готувалися на посаду ректора Ужгородського національного університету, вже уявляли, що на Вас чекає? Наскільки відповідали побоювання тим реаліям, які постали?

– Звичайно, і я, і вся громадськість області знали, що УжНУ, особливо його матеріально-технічна, навчальна й методична база, у надзвичайно складному стані. Але щоб дати реальну оцінку стану вишу, треба було безпосередньо ознайомитися з ним. Насамперед постало питання енергозабезпечення, комунікацій. До них досі не допускали нікого. Ми чули про ситуацію лише з окремих повідомлень у ЗМІ, мовляв, то студенти не вчаться, то щось прорвало, то діти сплять у шубах у гуртожитках. Тобто громада бачила тільки зовнішні прояви реального стану справ. Після того, як дістав доступ до всіх приміщень та документів університету як ректор, не просто був шокований ситуацією – я на певний час упав у депресію. Так, уже в перший тиждень роботи проректор повідомив, що для того, аби тільки залатати дахи, підкреслюю, не відремонтувати, а залатати (!), треба було 12 млн грн.

– А котельні? Я вчилася років 10 тому, і вже тоді було холодно…

– Стан котелень, що обслуговують університет, мене вразив найбільше. Так, виявилося, що котельня, яка обігріває гуртожитки №№ 4, 5 та навчальні корпуси, раніше обслуговувала ще десятки багатоквартирних будинків, потім вони від’єдналися… Як наслідок, тепло, яке вироблялося тільки для будівель вишу, виявилося діамантовим. До того ж усі мережі проржавіли, гріли вулицю, а не об’єкти.

Інший жах цієї ж системи: потужна бойлерна у підвалі гуртожитку № 4 ще 5–6 років вийшла з ладу – тож вода підігрівалася, але через несправні теплообмінники надходила не до душових гуртожитку, а в… водопровідну мережу міста! Втрати були колосальні.

Аналогічно катастрофічною виявилася ситуація з опаленням будівлі, де нині ректорат та історичний факультет. Її обігрівали з котельні на вул. Митній. Через незаізольованість труб, їхню зношеність тепла вода, рухаючись до корпусів, протікала, обігріваючи ще й чотири вулиці. Найболючішим було те, що все це тепло оплачувалося студентськими коштами, якими розрахувалися за навчання! Я вже не кажу про водопровід, каналізацію, електричні та телефонні мережі… Про туалети УжНУ окрему книжку можна писати!

– Порівнюючи нинішню ситуацію з тою, що Ви змалювали, дивуюся: де вишукували кошти для виведення вишу з такої скрутної ситуації?

– На час мого призначення тільки боргів у вишу було 9 млн грн, а на рахунку університету значилися три тисячі! Так виглядала економіка закладу на вересень 2012 року, й було зрозуміло, що треба терміново щось робити.

Перш за все ми з командою проаналізували, на що витрачалося найбільше коштів. Фінансових резервів не було, серед року отримати додаткові кошти нереально, бюджет затверджують на початку року. Асигнування могли бути винайдені лише за рахунок внутрішніх резервів. Звичайно, відгукнулося й Міносвіти, коли ми довели до нього інформацію про реальний стан університету. Додатково на стипендії нам виділили кількасот тисяч, на комунальні послуги – близько 800 тисяч грн. Але цього було мало: бракувало ще 3–4 мільйонів тільки на нагальні питання…

­– Окремі обласні заклади робили енергоощадні паспорти, Ви також пішли тим шляхом?

– Так, ми переглянули режими витрат теплової й електричної енергії. Провели облік і зробили графіки, таблиці щодо кожного об’єкта… Побачили: є об’єкти, які майже ніяк не беруть участі в життєдіяльності вишу, а на них витрачається маса коштів на енергозабезпечення. Почали з того, що оптимізували цю роботу. Встановили нові прилади обліку, трьохтарифні лічильники, заізолювали кілька кілометрів тепломереж. Виконали теплоізоляцію основного корпусу, утеплили дах, технічні приміщення, замінили й засклили більше 2000 вікон. Мушу відзначити, мене вразило, що в гуртожитку всі вікна загального Заходи загалом дали результат. користування (у коридорах, фойє) були з одного скла! Не склопакети, а одне скло! Фактично гріли вулиці. Перед цим вчена рада й ухвалила рішення переформатувати навчальний процес, скоротити тривалість пари, щоб зекономити тепло й захистити студентів, їхнє здоров’я.

Звичайно, постійно працювати в «пожежному» режимі було неможливо, потрібні були системні зміни. Тому зважилися на ліквідацію основних, найбільш збиткових енергопостачальних об’єктів університету. Уклали угоду зі спеціалізованою львівською фірмою, яка на сьогодні встановила для вишу чотири потужні котельні: одна забезпечуватиме новий корпус, друга – 4-й і 5-й гуртожитки, третя – 1­–3-й гуртожитки, остання змонтована на даху будівлі, де розташований історичний факультет та адміністративні приміщення.

– Чи сьогодні вже можемо говорити про якусь конкретну цифру в грошовому еквіваленті після запровадження всіх згаданих енергоощадних заходів?

– На березень 2013 року ми були без боргів. У цілому зекономили до весни близько 5 млн грн.

«Мертві душі» по-університетськи

– Ми торкнулися тільки теми енергозабезпечення, а де загалом ще шукали резерви для виходу з катастрофи? Наскільки пригадую, роздутим виявився фонд зарплати?

– Так, ми проаналізували його, порівняли в динаміці з попередніми роками й побачили, що при щорічному зменшенні кількості студентів і браку нових площ, фонд зарплати зростав досить швидкими темпами, і це без урахування планового підвищення рівня оплати праці. Передусім зростання відбувалося за рахунок збільшення кількості працівників вишу. Врешті звільнили 112 «мертвих душ» обслуговуючого та адміністративного персоналу – жодна не звернулася з проханням продовжити роботу, з’ясувати обставини звільнення. То були просто зараховані люди, а їхні зарплати йшли невідомо кому. Це близько 2 млн грн на рік тільки щодо зарплати. Економія для бюджету вишу – вагома!

– А яка нині ситуація з дещо скандальними справами? Маю на увазі квартиру попереднього ректора та гектари землі, незаконно відчужені?

– На час мого призначення ректором ряд справ перебували на розгляді у різних судах або було порушено кримінальні справи, усі вони стосувалися розбазарювання майна університету. Загалом незаконно відчужених виявилося близько 20 гектарів землі, житлові об’єкти балансовою вартістю понад 10 млн грн. Наразі вже є рішення Верховного суду та інших інстанцій щодо повернення у власність вишу всього цього майна, тож будемо працювати над виконавчими процедурами.

– Ви якось казали, що з формуванням бюджету були проблеми?

– Я б на цьому окремо зупинився: проблеми університету полягали й у вкрай непрофесійній підготовці пропозицій щодо бюджету та обґрунтування показників діяльності. Коли ми підготувалися й вивели показники, перевірили їх та обґрунтували, то Міністерство на 2013 рік тільки на комунальні послуги виділило на 3 млн грн. більше, ніж 2012-го. Ми вже могли менше коштів, що сплачуються студентами за навчання, виділяти на цю статтю витрат, більше спрямовувати їх на розвиток.

Системні кардинальні зміни – нове життя вишу

– Якщо коротко охарактеризувати: які основні зміни Ви б назвали в діяльності УжНУ за рік вашого ректорства?

– Насамперед наголошу на матеріально-технічному забезпеченні вишу: за цей час, я вважаю, найбільшим досягненням у розвитку навчально-методичної бази УжНУ є створення потужних телекомунікаційних комплексів, які дозволяють в онлайн-режимі одночасно комунікувати з чотирнадцятьма зарубіжними партерами. Аналогів не має жоден університет України! Ми можемо нині не лише проводити конференції, обмінюватися інформацією у відео-режимі, а й записувати її, зберігати, відновлювати тощо. Такі системи встановлені в чотирьох залах вишу.

Системною зміною для УжНУ стало приєднання ЗакДУ, тому що цей виш завжди мав кошти на розвиток, якщо можна так висловитися, не був збитковим. Нам удалося відстояти на рівні Міносвіти, щоб бюджет ЗакДУ, а це близько 40 млн грн, додали до УжНУ. Як наслідок, до прикладу, реконструкція ректорату й історичного факультету, створення трьох наукових музеїв стала можлива за рахунок коштів ЗакДУ.

Також об’єднали кілька факультетів, оптимізувати кафедри та навчальний процес, і в підсумку виявилося, що витрати на утримання нового потужнішого УжНУ є меншими, ніж утримання раніше двох вишів загалом.

Також завдяки приєднанню УжНУ отримав сучасну матеріальну базу: новий стадіон, спортзал, гуртожиток, електронну бібліотеку, якої раніше не мав, фонд книгозбірні з понад 200 тисяч сучасних книжок та періодики. З’явився потужній факультет інформатики й інформаційних технологій, додалося 500 сучасних комп’ютерних місць та багато інших речей. Наразі УжНУ з 26–27 місця в рейтингу класичних університетів України вийшов на 12-е.

Усе це, безумовно, сприяло зростанню іміджу, довіри до вишу, відповідно цьогоріч маємо суттєвий приріст числа абітурієнтів: якщо минулого року було трохи більше за 9000 заяв, а в ЗакДУ – 5000, то після об’єднання – 19 тисяч загалом, а не 14, як було сумарно торік в обох вишах. Мене тішить, що в кілька разів зросла кількість заяв абітурієнтів із-за меж Закарпаття.

– Структурні зміни в УжНУ теж вражають…

– Почну з того, що на сьогодні в УжНУ визначені три пріоритети, схвалені й Конференцією трудового колективу, і Вченою радою. Перший –поглиблене вивчення іноземних мов протягом усього періоду навчання. Друге – наш випускник повинен володіти інформаційними технологіями на достатньому рівні, і третє – міжнародні зв’язки університету, розвиток і визначення місця УжНУ в міжнародній системі освіти і науки.

У цих трьох напрямках наразі й провадимо структурні зміни. Так, насамперед ми підняли статус факультету романо-германської філології, який уже давно виріс із формату факультету, до Інституту іноземних мов. Плануємо вже в січні на Вченій раді схвалити концепцію вивчення іноземних мов в університеті. Створили нові підрозділи, зокрема факультет здоров’я людини. Щодо міжнародної співпраці, то лише за цей рік підписано близько десятка угод про співробітництво з європейськими університетами та установами. Ці угоди дійсно працюють і вже дають результати: днями отримуємо 60 сучасних комп’ютерів у рамках реалізації міжнародних проектів.

Структурні зміни й амбітні плани

– Федоре Григорійовичу, ще кількома словами окресліть для наших читачів, чого вдалося досягти вишу у науковому сенсі?

– Якщо вже продовжити тему міжнародної співпраці, то відзначу, що на цьому рівні УжНУ справді особливо вирізняється. Так, лише за рік було проведено кілька десятків форумів, конференцій такого рівня, якого досі не проводили у виші. Підсумком роботи за рік стало те, що днями ми здобули найвищу нагороду в Україні на міжнародній виставці «Освіта і кар’єра ’2013» – ґран-прі – у сфері міжнародного співробітництва. Тобто УжНУ визнано лідером серед університетів України в цьому напрямку.

Про Ужгородський національний стали більше позитивно говорити в Європі та Україні, до нас приїздять відомі вчені, виш уже позиціонується як один із найпотужніших університетів Центральної Європи. Якщо взяти окіл діаметром 600 кілометрів з центром в Ужгороді, не враховуючи Львова та Будапешта, – серйознішого в Центральній Європі вишу за УжНУ немає. У результаті, МОН визначило УжНУ координатором міжнародної діяльності у системі вищої освіти й науки України з університетами Придунайського регіону.

Ще одне досягнення – п’яте місце за сукупним показником публікацій, що входять до науковометричних баз даних. Ми ділимо 3–5-місця за кількістю патентів і ліцензій. Це дуже серйозний показник наукової роботи університету.

Цього року у виші встановлено маятник Фуко, який є складною інженерною спорудою і вважається престижним надбанням у будь-якому університеті світу. Ми стали третім навчальним закладом України, у якому такий пристрій працює, і, сподіваюся, він стане нашою новою візитівкою.

Крім того, цього року виріс показник переможців студентських олімпіад, наукових конкурсів. У рази зросла кількість міжнародних і наукових публікацій студентів і викладачів.

Ще хочу сказати про таку важливу річ: я був шокований, коли у вересні виявилося, що в УжНУ з його науковим потенціалом не лишилося жодної ради із захисту наукових дисертацій: або закінчився термін, або було відмовлено у відкритті. На сьогодні виконано копітку роботу: ми відкрили докторську раду з історії, знову почала роботу вчена рада з медицини. Відкриті ради з хімії, економічних та фізичних науках. У нас близько 600 аспірантів, пошукувачів і здобувачів наукових ступенів, і не мати своїх рад із захисту – це просто ганьба для такого університету.

А стратегічна наша мета – статус дослідницького університету. Річ у тім, що національних вишів в Україні близько 120, а зі статусом «дослідницький» – тільки 6. Тож хочемо також потрапити до цього переліку. Це нам до снаги, стартові умови 2012-го в нас були важкі, але динаміка розвитку є.

­– Які цифри заклали в бюджеті на наступний рік? Про що проситимете МОН?

– Думаю, наступний рік буде непростий як для всієї держави, так і для вишу. Відчуваємо це насамперед з діяльності Казначейства – вкрай бракує коштів у державі. Вперше університет має гроші на розвиток, але вони заблоковані. На початок місяця в нас було 17 мільйонів на рахунках, а не проведених – близько 6 млн грн. Якщо ці явища будуть подолані, то цілком можемо й надалі розраховувати на позитивну динаміку розвитку.

– Насамкінець, назвіть три головні події чи висновки з року, що минає?

– Передусім цей рік асоціюється з тим, що з найглухіших кутів, з найскладнішого стану при вмілій організації, коли весь колектив працює як одна команда, можна знайти вихід, можна досягти поставлених цілей, навіть перевершити всі сподівання.

За рік я виконав усі свої обіцянки, які давав напередодні виборів ректора, і навіть зробив те, чого не обіцяв. Але це заслуга всього колективу, без підтримки я б не впорався.

І третє – я відчуваю УжНУ, і можу сказати, що за рік – це зовсім інший навчальний заклад за своєю ментальністю. Відбулися серйозні кардинальні зміни, нині перебуваємо на «новій – вищій орбіті». Рух задано правильний, і колектив у переважній частині йде у цьому напрямі. Системні зміни відбулися, дороги назад уже бути не має – і це головне.

Варто додати: ми відшукали й власне коріння. УжНУ є спадкоємцем закладу вищої освіти, що діяв на теренах краю з 1615-го – колегії у Гуменному. Університет готується до відзначення 400-річчя зародження вищої освіти в нашому краї і 70-річчя його новітньої історії.

– У новорічну ніч заведено загадувати бажання. Що задумав ректор?

– Дуже банально: я хочу здоров’я всім своїм близьким. Це найголовніше.

А принагідно весь колектив УжНУ, всіх студентів щиро вітаю зі святами – дальших спільних успіхів усім нам і звершень!

Наталія Петерварі, Віктор Лазорик

«Закарпатська правда»