…Неділя. 27 лютого. Близько 14.00. Після монтування сюжету на телебаченні й Божої служби з молитвою за Україну та панахидою за вбитими воїнами й громадянами «забігаю» до «серцевого» приміщення УжНУ – ректорату. Тут – не просто людно. Поруч працюють десятки викладачів, студентів, мешканців Ужгорода загалом, до яких прилучаються й переселенці. Усі «воюють». Адже це теж хай маленький, але внесок у велику перемогу над загарбником. Більшість плетуть маскувальну сітку. Але не тільки нею займаються. Далі – лише мовою коментарів і світлин…
Мирослава Лендьел, проректорка УжНУ з науково-педагогічної роботи: «У перший день війни Ужгородський національний університет самоорганізувався й використав свій великий козир — волонтеріат УжНУ. Це є неформальна мережа наша працівників, студентів, викладачів, які самоорганізовуються на виклики сьогодення. У цьому наша сила порівняно з росіянами, що ми здатні до самоорганізації та прийняття нестандартних рішень. Вирішуємо проблеми в міру надходження. Серед інших волонтерських організацій, мені здається, знайшли якусь свою нішу. Допомагаємо переселенцям поселятися в гуртожитки, нашим військовим зі 128-ої бригади. Також нам довелося взяти на себе координацію тимчасового переїзду до нас іноземних студентів зі Сходу й Півночі України, які намагаються залишити зону військових дій. У нас немає жодної ієрархії. Виникає завдання, публікуємо його в мережах. І ми вражені, наскільки наші студенти, викладачі, загалом працівники вишу, ужгородці готові допомагати в цих питаннях. Тобто ми збираємо речі для переселенців, які поселяються в нашому гуртожитку. Збираємо необхідні речі для військових, і ми також допомагаємо нашим іноземним студентам, які хочуть виїхати з території України. Це три наші напрямки й наші сила, креативність, єдність».
Ганна Мелеганич, доцентка кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій УжНУ, директорка Центру сталого розвитку УжНУ, волонтерка Волонтеріату УжНУ: «Щойно сплели сітку довжиною 50 метрів. Плели 13 годин. Цілу суботу й половину неділі. Загалом у нас працює понад 100 людей. Конкретно над сіткою – від 20 до 30 осіб. 4–5 ріжуть матерію та одяг відповідного кольору, а решту плетуть. Самі закупили матеріал. Але виявилося, що це тільки краплинка в морі. Почали контактувати. Ходимо на наради з участю заступника міського голови. Міський штаб, волонтери… З усіма підтримуємо зв’язки. Першу сітку надав Рух підтримки закарпатських військових. Другу – Волонтери Закарпаття. В усіх позитивний настрій, бо можемо і допомогти, і відволіктися від жахливої дійсності. Умикали патріотичні пісні, підспівували. Нам приносять печиво, бутерброди. Отож економимо час на обід. Працюють і студенти, і викладачі, і діти, мешканці міста, уже приєднуються переселенці. Загалом це ініціатива УжНУ. Реагуємо на запити сьогодення».
Ольга Гвоздяк, професорка кафедри німецької філології: «Зараз я думаю про те, що наш народ – згуртований, міцний, наскільки зумів швидко об’єднатися в такій життєвій ситуації. А тому перемога – за нами. Окремий уклін нашим воїнам за їхній героїзм, що захищають нас!».
Олеся Барчан, доцентка кафедри журналістики: «Якщо ми хочемо перемогти, кожен повинен засукати рукава й ставати до роботи. Сьогодні я тут і побачила, що ми переможемо».
Анжеліка Карбованець, студентка 3 курсу стоматологічного факультету: «Чим тут добре? Дома не сидиш, не панікуєш. Береш усе у свої руки й допомагаєш своїй країні, щоб вона вистояла на ногах. Вносимо свій внесок в історію».
Володимир Тарасюк, «Погляд»
