Як українська діаспора в Канаді допомагає українцям в часи війни - в нашій  розмові – із Юліанною Волошиною,  випускницею, викладачем УжНУ, колишнім заступником декана економічного факультету університету, яка вже 7 років мешкає в Канаді. Наразі пані Юліанна активно працює в українській громаді Канади, є віце-президентом конгресу українців Канади в Едмонтоні,  перебуває в правлінні багатьох українських організацій. Також вона є членом правління наглядової ради при міністерстві економіки та туризму, що опікується розвитком відносин між провінцією Альберта та Україною, а також є членом правління організації ASAUS (Альбертське товариство сприяння українським студіям). Окрім громадської діяльності, пані Юліанна займається власним бізнесом, а також веде власну програму на місцевому радіоканалі.

- Пані Юліанно, розкажіть, як відреагувала українська громада Канади на початок повномасштабної збройної агресії росії проти України?

- Коли розпочалася війна, ми всі намагалися, хто як міг, допомагати Україні. Відразу вся громада почала збирати пожертвування і відправляти допомогу в Україну. Збирали все, що може стати в нагоді в Україні і медикаменти, і військове спорядження і гуманітарну допомогу і фінансову. Волонтери збирали допомогу від громади і відправляли її через компанію Meest, яка на той час надавала таку опцію – можливість безкоштовно надсилати допомогу в Україну з Торонто. Таким чином з Едмонтону відправили більше 10 тонн гуманітарної допомоги. Але проходив деякий час і виявилося, що вся ця допомога йшла в Львів, і далі централізовано відправлялася в гарячі точки. На Закарпатті ця допомога фактично  не була присутня. Тому виходить, що ми багато речей відправляли, але в область, яка була в лідерах по прийому біженців, фактично нічого не потрапило. Тому я нашій організації ASAUS зініцювала спеціальний проєкт, саме для Закарпаття. Все правління організації відразу підтримали дану ідею і допомагали в її реалізації.

Справа в тім, що 17 років мого життя пройшло в університеті, 5 років як студенткою, 12 – як викладачем. Більша частина мого життя пройшла там, тому, відповідно, я відчувала, що я мушу зробити більше для мого рідного університету, рідного краю і для тих людей які вимушено покинули свої домівки і пішли в чужий край, щоб спасти собі життя.

- Що саме являв собою цей проєкт?

- Основна ідея проєкту було допомогти переселенцям. Мої колеги із ASAUS підтримали проєкт про збір нового та легковживаного одягу та медикаментів, та інших речей для військових і вимушених переселенців в Закарпатті. Ми вирішили підключити до нього парафію св. Василія Великого в Едмонтоні, священник оголосив парафіянам про збір допомоги для України.

Ми розраховували відправити близько 700 кг допомоги в Україну літаком, але після того як священник оголосив про збір допомоги для вимушених переселенців в Україні громада так активно відреагувала, що принесли набагато більше ніж ми розраховували. Ми зрозуміли, що в цю вагу і, відповідно, бюджет ми не впишемося, тому ми вирішили, що доцільніше буде нашу допомогу відправити кораблем. Це теж не було дуже дешево, але дешевше як літаком. Ми зібрали екстрене засідання нашого правління, подвоїли бюджет і відправили в сумі більше 1660 кг допомоги.

- Хто долучився до збору цієї допомоги?

- Все, що знаходилося  в цих коробках, було передано нам прихожанами церкви св.Василія, також до збору долучилися ті люди, які почули про збір допомоги.

Я відповідала і координувала цей проєкт, допомагали майже всі члени нашої організації, також було дуже багато волонтерів, більше 30 чоловік. Ми 4 дні поспіль працювали зранку до вечора, щоб відсортувати цей одяг. Серед нього було багато таких речей, які вже недоцільно було відправляти в Україну – зимовий одяг, важкі речі. Їх ми залишили в Едмонтоні для новоприбулих переселенців з України.

Потім ще два дні ми займалися пакуванням, заповненням всіх декларацій. Я особисто вела весь облік пов'язаний із цією допомогою, у нас все є задокументовано. Ми кожну коробку важили, кодували кольором, номером і літерами, записували, що в ній знаходиться. Загалом ми зібрали 76 коробок вагою більше 1660 кг із бюджетом на транспортування в 10.000 доларів. Ми поділили цю допомогу між Баранинською сільською радою та Ужгородським національним університетом, тому що там була приблизно одинакова кількість переселенців – в УжНУ 1500, а в Баранинській сільській раді – 1400. Також ми ще двом волонтерам відправили вантаж, який вони передали дитячим будинкам.

Я щиро вдячна всім волонтерам які долучилися до цього проєкту, вдячна колегам із правління нашої організації, що підтримали мою ідею і ми змогли це реалізувати.

- Чи плануєте Ви нові ініціативи для допомоги Україні?

- Після того часу, як до нас в Едмонтон почали прибувати вимушені переселенці, практично весь рух пішов на те, щоб допомогти новоприбулим тут адаптуватися. Є ще деякі волонтери і одна організація які збирають допомогу для України, але це не є вже так масово як на початку. 

На даний час я із моєю колегою створили неприбуткову організацію, яка буде націлена на те, щоб збирати допомогу українським дітям, які стали сиротами за час воєнного стану. Я є президентом цієї організації, моя функція все організувати, а моя колега Елейн є віце президентом, вона відповідає більше за документальну частину роботи. Ми хочемо допомагати та опікуватися дітьми, які втратили батьків через війну. Нам дуже шкода, що ці маленькі янголята стали сиротами і окрім психологічної травми і проблем вони ще мусять вирішувати і матеріальні проблеми. Тому ми хочемо хоч якось полегшити їхні страждання і допомогти їм. Для цього проєкту ми орієнтуємося на всю Західну Україну, і згодом ми будемо бачити, які ми матимемо можливості, і скількох людей зможемо підтримати. Наразі ми шукаємо таких дітей-сиріт, для того щоб можна було їм надіслати допомогу.

- Чи багато переселенців з України  зараз у Канаді, в Альберті?

- Достатньо багато. Зараз в нашу провінцію Альберту приїхало більше 3.5 тисяч осіб, загалом на Канаду заявок подало близько 245 тисяч осіб, підтверджених заявок є більше 140 тисяч. Саме в Едмонтон приїхало близько 1800-1900 осіб. Переважно це жінки і діти, їх 95 відсотків. Зараз в нас багато робиться для того, щоб допомогти цим людям, починаючи від простих людей, закінчуючи державною підтримкою, зокрема у фінансовому питанні. Наші Українські організації в Канаді теж дуже активно підключились і кожен намагається допомогти чим може. Майже кожна організація створює і ініціює нові проєкти, які націлені на допомогу новоприбулих.

 Розмову вів Олексій Шафраньош

Інформаційно-видавничий центр