До Дня містобудування розмова з деканкою інженерно-технічного факультету УжНУ Йоланою Голик
Щороку 8 листопада у світі відзначають День містобудування. Його метою є привернення уваги громадськості до галузі урбаністики та розвитку міського середовища. Завдяки старанням інженерів, архітекторів, забудовників та інших дотичних до урбаністики професій, колись пустинна місцевість перетворюється на заселені квартали, а міста знаходять свій унікальний характер. Фахівці у сфері будівництва та цивільної інженерії, яких готують в Ужгородському національному університеті, завжди залишаються затребуваними. Особливо зараз – у регіоні, який активно розбудовується, адже став прихистком для десятків тисяч внутрішньо переміщених осіб. Тож про спеціальність “будівництво та цивільна інженерія”, а також про власний погляд на розбудову Ужгорода далі у розмові з деканкою інженерно-технічного факультету УжНУ, членкиною Спілки урбаністів України Йоланою Голик.
– Насамперед розкажіть, будь ласка, про становлення кафедри міського будівництва та господарства на інженерно-технічному факультеті УжНУ?
– Кафедра міського будівництва і господарства заснована у 1995 році. Тоді було відкрито спеціальність на базі інженерно-технічного факультету УжНУ, де можна було здобути освіту в галузі будівництва. Випускники спеціальності ставали інженерами-будівельникам, які могли займатись плануванням території міста. Спостерігаючи за вимогами ринку, працевлаштуванням наших випускників, було прийнято рішення спеціальність міського будівництва та господарства прив’язати до галузевих потреб Закарпаття, щоб вона була максимально актуальною для нашої області. Щоб студенти могли реалізувати себе не тільки як планувальники територій, а й інженери-будівельники, які можуть вирішувати питання статики будівлі, питання організації і технології будівництва, а разом із тим вміють вписувати будівлі і споруди в певне середовище. Тож згодом ми успішно пройшли акредитацію та дістали хороші рецензії від базового університету – нині Київського національного університету будівництва і архітектури.
Десь у 2010 році ми вже повністю вийшли з “дитячої хвороби” становлення кафедри. Протягом років ми зрозуміли, які ще дисципліни нам варто запровадити, щоб випускати багатопрофільного фахівця. І нині наші випускники забезпечують широкий спектр планувально-будівельних, будівельно-монтажних та управлінських робіт на території області, країни та за її межами.
Можемо сказати, що сьогодні кафедра міського будівництва та господарства є факультетоутворюючою. Адже на ній навчається та працює найбільше студентів і викладачів-науковців.
– Де проходять студентські практики у майбутніх інженерів-будівельників?
– Як правило, наші студенти проходять практику на проєктних організаціях. Зокрема, в "ЗАКАРПАТРЕКОНСТРУКЦІЯ", керівником якої є старший викладач кафедри Михайло Несух. Це потужний осередок інженерно-будівельної думки. На базі його організації зроблено не одне наукове дослідження. Спектр для проходження практик широкий – якщо студенти мають власні канали, то, звичайно, ми не проти, щоб студент проходив практику, де йому зручніше та комфортніше. Крім проєктних організацій - це також різні відділи інфраструктури в органах самоврядування, відділи капітального будівництва при виробничих підприємствах.
– Чи підтримує кафедра зв’язки із закордонними вишами?
– Звичайно, я була на посаді завідувачки кафедри міського будівництва і господарства майже 10 років, ми активно працювали над налагодженням міжнародного співробітництва. Зараз завідувачкою кафедри є Діана Кайнц. Вона також робить все можливе для покращення співпраці із закордонними партнерами. Нещодавно вона приїхала з Польщі, де окрім інших питань, обговорювала можливості для наших студентів. Зокрема, у межах програми Еразмус+. Надіємось, згодом і хлопці-студенти зможуть знову користуватись опціями студентської мобільності. Активна співпраця у нас налагоджена з Технічним університетом у м. Кошице – для нас проводили екскурсії, студенти могли спостерігати, як проводяться лабораторні роботи, переймали досвід.
– Які можливості для працевлаштування відкриваються перед випускниками?
– У мене є звичка – йдучи містом, звертаю увагу на паспорти будівництва біля новобудов. І завжди знаходжу там прізвища випускників, які є авторами, забудовниками чи ведуть технічний нагляд проєкту. До того ж наші студенти реалізуються не тільки в Україні. Зокрема, недавно я була на конференції в Празі, де мої колишні студенти показували мені об’єкти, над якими працюють.
Випускники спеціальності очолюють власні бізнеси, працюють інженерами-проєктувальниками – проєктують будівлі та споруди, формують і упорядковують території поселень, займаються озелененням територій, ведуть нагляди за будівництвом. А також працюють керівниками в органах самоврядування, інженерами у відділах архітектури і містобудування, інфраструктури, провідними інженерами в проєктних відділах. Комбінуючи дві вищі освіти, випускники працюють архітекторами, інженерами інфраструктури, головними інженерами проєктів.
А знаходити роботу абсолютно неважко. До нас постійно надходять запити від роботодавців. Ми оголошуємо студентам, що є така вакансія і куди звертатись за деталями. Тож 90% випускників забезпечені роботою ще навчаючись.
– Наостанок, зараз Ужгород активно розростається – з’являються нові й нові житлові квартали, торгові центри. Як ви, як фахівець у галузі урбаністики, ставитесь до цих змін?
– Я багато займалась містоплануванням, зараз вже не практикую. Але, безумовно, спостерігаю за цими процесами. І завжди говорю студентам – нині наше місто змінює обличчя. Особливо протягом останніх двох років. Моєю непопулярною думкою є те, що місто мусить зростати догори. Ми, ужгородці, до цього не звикли. Є таке поняття як зоровий комфорт. Нам хочеться глянути у вікно і побачити горизонт, гори, ліс, а зараз ми бачимо як на цьому фоні зростають багатоповерхівки. Проте це перебіг, від якого нікуди не подітися. Будь-яке закарпатське місто не має стільки території, щоб зростати тільки в ширину садибними і маловерховими будівлями. Є періоди, коли місто перетворюється і зараз цей час прийшов.
Проте люди можуть достойно оцінити ці зміни тільки тоді, коли їм комфортно в середовищі. А для цього необхідно побудувати такий сценарій, щоб міські території розбудовувалися в комплексі, тобто в житлове середовище має бути адаптована відповідна інфраструктура, а саме заклади обслуговування відповідних рівнів. А це – дитячий садок, школа, зупинка для міського транспорту, магазин, поліклініка, автостоянки тощо. Все повинно бути поруч і зручно, тоді мешканцям буде комфортно. А зараз, на жаль, розбудовуються лише житлові території, без відповідної інфраструктури. Маємо проблему із транспортним навантаженням на міську структуру. У мене складається інколи враження, що місто існує для автомобілів, а не для людей.
Ще один момент – дуже важливо для міста озеленення. Важливо, щоб були збережені зелені насадження, невеликі камерні сквери, в яких можна присісти, відпочити, прогулятись із дітьми. Необхідно культивувати озеленення, адже людині некомфортно живеться у залізобетонних і скляних джунглях, і це підтверджено не одним дослідженням. Місто – це циклічний процес, місто мусить еволюціонувати, адже інакше наступить етап стагнації і, зрештою, занепаду. Проте необхідно у всьому зберігати баланс.
Розмову вела Ганна Фельцан,
Інформаційно-видавничий центр
